Летнему саду столько же лет, сколько и Санкт-Петербургу: если верить документам, дошедшим до современников, то работы про благоустройству были начаты в 1704 г. В месте, где сейчас находится Летний сад планировалась постройка резиденции Петра I. В 1711 году в нем располагалось больше 30 скульптур. К 1729 г. их количество достигло сотни. В 1720 г. в галерее на берегу Невы установили купленную в Риме античную статую Венеры, найденную на раскопках в 1719. Теперь она находится в Эрмитаже. Разнообразие скульптур разбавляли свинцовые изваяния, которые украшали фонтаны. Впоследствии они были уничтожены. В летнем саду аллеи, цветники, боскеты, дополняют многочисленные скульптуры. Скульптуры и бюсты, делятся по содержанию на три группы: исторические, аллегорические и мифологические. Многие скульптурные произведения подписаны своими авторами. Некоторые являются подражанием древним оригиналам. Большинство скульптур были подвергнуты реставрациям. Петр I в Летнем саду собрал уникальную коллекцию статуй и бюстов. В начале 18 века насчитывали порядка 200 экземпляров. После смерти Петра коллекции постепенно стала разобщаться: некоторые статуи отправили в Царское Село, в Павловск и Эрмитаж. Много скульптур погибло особенно в XIX веке
Аврора Скульптура Дж. Бонацца. 1718 год
Богиня утренней зари, рассвета. Изображена в теле юной девушки, на голове её венок из роз. В левой руке богиня держит цветы, которые распускаются ранним утром с появлением первых капель ромы. В правой руке Авроры факел,при котором воздух становится светлым.
Гераклит Жил в 544—483 гг. до н. э. Был древнегреческим философом. Гераклит возненавидел людей и ушел жить в горы. Его интеллектуальные высказывания повлияли на последующее поколение. Античные мыслители в своих трудах ссылались на Гераклита. В Летнем саду располагается его бюст.
Артемида Артемида представляется в мифологии с луком и стрелами, её окружают собаки. По мнению греков, Богиня была жестока и мстительна. В мифе царь Агамемнон не принес в жертву, убитую им лань, за что Артемида потребовала его самую прекрасную дочь, которую впоследствии сделала своей жрицей.
Аполлон Бельведерский Статуя располагается в Летнем саду с 1831 г. До этого находилась на главном фасаде Михайловского замка. Считался богом света, покровителем поэзии.
Объяснение:
НА ВІЧНОМУ ШЛЯХУ ДО ШЕВЧЕНКА
Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...
Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства XIX століття. Він сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти у його час. Лише так між нами й ним буде глибше взаєморозуміння.
Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної і національної справедливості, відданістю правді і свободі. Та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки це коштувало мук і болю, скільки для цього треба було прозрінь думки і висоти духу? Щоб це уявити, треба добре знати не лише самого Шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспільства, його сучасників. І не тільки однодумців та друзів, а й супротивників, опонентів і антиподів. Увесь широкий спектр поглядів, інтересів і настроїв епохи, що у своїй сукупності й створювали ту історичну реальність, в якій він був собою.
Великий подвиг Тараса Шевченка полягав передусім у тому, що він, винищивши поняття про свій народ – повернувши цьому поняттю його споконвічну гідність, – водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу.
І не менш великий подвиг його в тому, що відроджувану літературу свого народу він запліднив найпередовішими ідеями свого часу і навіть випереджальними. Не запозиченими (хоч начитаність його, відбита в щоденниках і в автобіографічних повістях, безсумнівна, а зацікавлення його досягненнями людської думки було постійно велике), а тими, до яких підводив і досвід власного народу, які народжувалися з болю і роздумів про нього, з потреб боротьби за його кращу долю, за його майбутнє. І, звичайно ж, з високого поняття про людину, про людство.
Шевченко – творець в українській літературі, в духовному житті України того могутнього і нещадного духу національної самокритики, того “національного сорому”, який завжди є потребою і передумовою великого національного руху, всякого національного відродження. Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. З чого черпають сили й надії. У глибини майбутнього посилав він свої непорушні заповіти синам свого народу, і серед цих заповітів перший і останній:
Объяснение:
Город Отрар стал городом героем. Во время монголо-татарского нашествия огромное непобедимое войско Чингисхана начало осаду Отрара. Сам Чингисхан славился своей жестокостью, все его боялись, он уничтожал города и захватил "полмира". Жители города Отрар преданно обороняли город, но к сожалению продержавшись полгода силы города слабели, военачальник Отрара Караджа дал согласие на сдачу города, стал он предателем. Попав в плен к татаро-монголам был казнен со словами: "Ты предал своих собратьев, как мы можем на тебя надеятся, ты нас тоже предать можешь".
Объяснение: