ответ: Володимир Великий. Запровадження християнства на Русі
Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром спалахнула боротьба за великокняжий престол. У цій боротьбі, спираючись на підтримку варязьких загонів, переміг Володимир. Ставши Великим князем київським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку. Князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого історики відносять до другого періоду в історії Київської Русі (978–1054 pp.). Його характерними рисами було досягнення Київською державою вершини своєї політичної могутності, економічного і політичного розвитку.
За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: хорватів і дулібів (981 р.), в'ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та ін. Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 р., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі християнство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать (князьків) і замінивши її великокняжими посадниками, своїми синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було запроваджено усний збірник правових норм – "Закон земляний".
Володимир, як і інші київські князі, піклувався про розбудову свого стольного граду. Його князювання розпочалося з будівництва нової міської системи укріплень "міста Володимира" площею 10 га. Центральну частину Києва, або Гору, оточили високі земляні вали з баштами. Володимир також піклувався про охорону державних рубежів, даючи відсіч агресивним балтським племенам ятвягів і волзьким тюркам-булгарам. Головне місце в міжнародних відносинах Русі займали, як і раніше, взаємини з Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператору Василію II приборкати бунтівних феодалів. На знак вдячності за це і розраховуючи на до в майбутньому, Василій II видав за князя сестру, принцесу Анну. В останні роки X ст. Володимир зосередив свої зусилля на боротьбі з кочівниками-печенігами,.що загрожували Русі з півдня. Він розпочав будівництво в Подніпров'ї системи захисних валів і фортець, відомих як "Змієві вали", не раз виходив з військом супроти печенігів і перемагав їх. Літопис умовчує про останні 15 років життя князя. Але з іноземних джерел відомо, що 1011 р. померла Анна і князь одружився з германською принцесою. Наприкінці життя проти Володимира повстали сини. Під час підготовки до походу на Новгород проти Ярослава 15 липня 1015 р. Володимир раптово помер. Князя поховано у зведеній за його велінням Десятинній церкві.
Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційною релігією в Київській державі.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира – Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів – проголошення Перуна верховним богом Київській Русі – не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвитку писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії – християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій – ісламу, іудаїзму.
Незадовго до прийняття нової віри відбулась низка важливих політичних подій. У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор по до в київського князя Володимира. Той погодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі Святого Василія й обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.
Історичне значення прийняття християнства для розвитку Київської Русі
Объяснение:
Объяснение:
1. Междоусобные войны - войны внутри страны: между городами или князьями. На Руси, например, была междоусобная война между Ярославом Мудрый и его двоюродным братом Ярополком Окаянным.
2. Исократ считал, что междоусобные войны и противостояние богатых и бедных в городах-полисах Эллады остановить только подчинение македонскому царю, объединение всех эллинов под единым руководством. Демосфен же считал, что принципы свободы и независимости Эллады важнее. Поэтому он ездил по городам и призывал их жителей сплотиться для борьбы с македонским царем Филиппом.
3. Армия македонского царя Филиппа состояла из пехотных подразделений, в которые набирались и обучались пастухи и земледельцы, а также из конницы из воинов-аристократов. Основой македонской армии была фаланга. Воин-фалангит был вооружен 6-метровой пикой-сариссой с узким кинжальным наконечником, предназначенным для пробивания полотняного доспеха. Дополнительным оружием служил греческий меч-ксифос с узким лавролистным клинком длиной до 60-65 см и массивной рукояткой. Это было оружие для боя в тесноте фаланг, им было удобно наносить короткие колющие и вспарывающие удары в незащищенные лицо и бедра врага.
В бою щит-аспис диаметром около 70 см подвешивался на предплечье и шейном ремне, а в обоих руках воин держал наперевес сариссу. В доспех входил шлем фракийского типа с вытянутым яйцевидным наголовьем, козырьком и развитыми нащечниками, хорошо защищавшими от рубящих и колющих ударов в лицо. Первые ряды фаланги носили греческий бронзовый торакс (мускульная кираса) с фестонной юбкой и поножи, в глубине фаланги воины ограничивались полотняным котфибом (известный в Греции как линоторакс, состоящий из нескольких склеенных между собой слоев ткани), широким боевым поясом и высокими шнурованными башмаками с открытыми пальцами.
Македонский царь Филипп, создатель македонской фаланги в середине, выучил сражаться своих подданных в рядах фаланги не от хорошей жизни. Это был единственный дешёвый организовать эффективную массовую армию из необученных крестьян, не имевших возможности постоянно упражняться с оружием и приобрести доспехи. В прямоугольное каре умели строиться даже дикари. Фалангитам не нужно было уметь воевать. Нужно было лишь крепко держать 8-килограммовую сариссу и идти вперед.
Македонская конница считалась лучшей в Европе: это были тяжеловооруженные воины-аристократы, действовавшие в плотном строю. Их доспех, в целом аналогичный пехотному, включал также набедренники и наруч, который (вместо щита) полностью закрывал левую руку, держащую поводья. Правая рука также имела дополнительную защиту. Шлем беотийского типа (бронзовое оголовье с обмятыми полями) позволял смотреть вниз, действуя копьем или махайрой.
Армия македонцев имела также метательные орудия, с которых в противника бросали камни, бревна и большие стрелы, а также осадное башенное вооружение.
4. Не сохранилось какого-либо детального описания битвы при Херонее 338 года до н.э. На основании скудных свидетельств писателей Диодора и Полиена можно восстановить примерный ход событий. Филипп доверил 18-летнему Александру командовать конницей на левом крыле, сам же руководил фалангой. Зная пылкость афинян в бою, Филипп решил сначала измотать их. Изначальная позиция греков была выгодной, речка прикрывала их фланг с одной стороны, холм прикрывал с другой. По приказу Филиппа фаланга сомкнула ряды и, прикрываясь щитами, стала медленно отступать. Прием этот был отработан еще в боях с фракийцами. Афиняне с криками «Погоним их до сердца Македонии» бросились вперед. Когда атакующее войско расстроило ряды и вышло на равнину, Филипп бросил фалангу в наступление. К этому моменту конница Александра ворвалась в образовавшиеся бреши между отрядами греков, а у Филиппа появилась возможность окружить противника. Упав духом, большинство греков бежало. Таким образом Александр Македонский и его конница сыграли ключевую роль в победе при Херонее.
5. Александр был провозглашен царем после того как его отец Филипп II был убит во время празднований по случаю свадьбы царской дочери. Убийцей был один из царских приближенных, телохранитель Павсаний. Смерть царя обросла различными версиями, основанными, в основном, на догадках и умозаключениях по принципу «кому выгодно». Греки подозревали его бывшую жену Олимпиаду (мать Александра Великого), с которой он развелся, женившись на молодой Клеопатре; называли и имя самого царевича Александра. Современные учёные обращают также внимание на фигуру Александра Молосского (брата Олимпиады), который имел в убийстве и политический, и личный интерес. Возможно, убийство Филиппа Павсанием было связано и с личными мотивами последнего.