На думку вищого партійно-державного керівництва, саме заможний селянин-куркуль був найбільш небезпечним ворогом колективізації, бо мав усе необхідне майно для ведення індивідуального господарства. А за рахунок матеріальної бази репресованих куркулів можна було швидко створити колективні господарства. Та й середняки, знаючи про долю куркулів, швидше вступатимуть до колгоспів, поповнюючи їх своєю технікою та інвентарем.
Ліквідація куркульства як класу відбувалася у декілька етапів. Розглянемо це на прикладі Куп’янського адміністративного округу. Спочатку в 1927 році місцева влада здійснила низку адміністративних заходів:
• було взято на облік все віруюче населення і діяльність релігійних громад під контроль НКВС;
почалася боротьба з приватним сектором економіки, передусім з дрібними підприємцями: власниками олійниць, крупорушок, млинів тощо (збільшився податковий тиск, посилився контроль з боку пожежної, податкової та санітарних служб);
створено мережу таємних співробітників НКВС на всіх підприємствах, в установах, населених пунктах; таким чином була сформована система тотального контролю над населенням округу і почалося «видавлювання» приватного сектора з економічного життя краю;
• 18 лютого 1927 року Куп’янський окружний суд видав таємну директиву за № 241, де всім народним суддям округи рекомендувалося розглядати у позачерговому порядку справи про несвоєчасну сплату селянами сільськогосподарського податку, надаючи цьому політичний зміст (саботаж).
По всій країні був проведений опис майна тих куркульських господарств, які планувалося передати у власність колгоспів у першу чергу. На кожен район надходила відповідна рознарядка «згори» – скільки таких господарств треба виявити. Районне керівництво, у свою чергу, розподіляло цей план між сільськими радами – відповідно до кількості населення. А місцеві активісти, отримавши «цінні вказівки», негайно бралися їх виконувати.
С психологической точки зрения в сражении в каждом из воинов происходит борьба двух главных сил: долга и самосохранения. И если в эту борьбу вмешивается третья сила – дисциплина, то сознание долга побеждает в этой внутренней битве.
Внедрение дисциплины в мозг каждого бойца - результат достаточно сложного процесса обучения повиновению. Часто поддержание дисциплины, особенно в военное время, требовало применения суровых мер наказания.
Во время военного конфликта между римлянами и восставшими латинскими союзниками сын римского консула, посланный в разведку, без приказа командира вступил в схватку с начальником вражеского отряда и одержал победу. Вернувшегося сына, консул перед всем строем осудил на смерть. И, несмотря на мольбу всех воинов пощадить юношу, приговор тут же был приведен в исполнение.
Нарушение приказа командира, дезертирство и проявление трусости карались немедленно: виновного секли розгами, а затем лишали головы.
Жесточайшими были наказания целых подразделений, которые проявляли трусость в бою: казнили либо каждого десятого (децимация), либо каждого двадцатого (вицезимация), либо каждого сотого (центезимация).
Объяснение: