Созданная в 1668-69 годах картина великого художника Рембрандта Харменса ван Рейна «Возвращение блудного сына» основывается на Библейском сюжете о Блудном сыне из Евангелия от Луки и является воплощением духовного и плотского, божественного, небесного и земного начал.
Данное полотно явилось результатом сомнений и мучительных чувств и переживаний зрелого автора. Он скорбит об утраченной молодости и сожалеет о невозможности изменить текущие дни. Многие искусствоведы и богословы трактовали изображение на картине с точки зрения воплощения земных страстей и божественной первоосновы.
Некоторые исследователи считают, что на картине художник изобразил себя в разных ипостасях, на разных стадиях духовного перерождения. С одной стороны, мастер представляет себя блудным сыном, кающимся в собственных грехах перед своим земным отцом и Богом, который изображён стариком. С другой – это старший сын, в котором воплощается совесть. Здесь же младший сын как символ упрека в грехах молодости. Старый отец принимает блудного сына, невзирая на его ошибки и промахи в жизни, он прощает его и жалеет.
Но стоит заметить, что художник не был чересчур набожным человеком. Он скорее думал по земному и обладал психологией простого человека, которому присущи земные страсти, страхи и переживания. Поэтому можно говорить, что «Возвращение блудного сына» есть иллюстрация того, как в одном человеке в конце его жизни происходит объединение внутреннего, духовного и внешнего, подверженного страстям мира.
В данном случае мытарь (блудный сын) содержит в себе воплощение сферы «дьявольских страстей», то есть молодости художника. Старший сын – совесть и мораль, основанные на божественных и общественных устоях.
Внутреннее «я» Рембрандта видно в центре картины. Он как бы наблюдает за тем, что происходит вокруг него. При этом он смотрит не только на персонажей картины, но и на зрителя, вовлекая его в свой мир переживаний.
Розвиток освіти у добу козаччини та в період Київської Русі
Доба Великокняжої України-Русі. Доба козаччини. Підручники та посібники в Україні. Розвиток науки. Видатні наукові діячі
Україна має давні традиції освіти. Ще Князь Київський Володимир Великий, за словами літописця “почав брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.
Порядок навчання передбачав спершу освоєння абетки, потім окремих складів, слів, надалі йшло читання прози і поетики, в кінці переходили до вивчення граматики, вчили числа. Однак в математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично необхідні для лічби. Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма.
Мережа шкіл княжої доби не обмежувалася Києвом, центром держави. Так відомо, що 900 р. тому Нестор-Літописець здійснив подорож до Володимира-Волинського з метою “смотрєнія ради училищ і поставлення вчителів.
Основою вищої науки була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латині та німецької мови. Київський митрополит (1147-54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою[1]. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Русі була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В “Повісті минулих літ” говориться: “Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості... Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина... В книгах - світло мудрості В 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека - Бібліотека Софійського Собору або за іншою назвою - Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг[4]. Як встановлено, більшість з них була церковними, богослужебними. Поряд з ними в Русі-Україні поширювалися трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані й в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого.