За часів Хрущова М.С. було розпочато не одну реформу освітнього простору. У потугах до змін зачіпалися різні сфери життя дитсадків, шкіл та вищих і середніх навчальних закладів країни. Проте, з усіх реформ найбільш вагомою була політехнізація навчання. Тому її вважають основоположною освітньою реформою тієї доби, яка знайшла своє відображення у Законі про освіту 1959 року.
З метою наблизити навчання до виробництва 1958 року розпочато реформу середньої школи. Термін навчання збільшився з 10 до 11 років. Починаючи з 9-го класу, учні два дні на тиждень мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках, заводах, у радгоспах. Реформу проводили нашвидкуруч, без глибокого вивчення справи, без достатнього фінансування.
Окреме місце у переліку освітніх реформ мало питання «мовної реформи» часів Хрущова. Процес «українізації» пройшов декілька періодів: початковий січень — червень 1953 р.; основний 1953—1957 рр.; період вересень 1957—1964 рр..
Під час першого періоду розвитку проблеми (січень — червень 1953 р.) мали місце:
• зниження мовної грамотності як студентів, так і співробітників не стільки як результат русифікаторської політики, скільки як складова загальної неграмотності.
• вживання суржику та переходу на мову співбесідника.
• політика подвійних стандартів із боку центральної влади, яка одночасно визнавала засміченість української мови та просувала сталінські ідеї схрещення мов і культур.
• Освітяни ставали активними пропагандистами значущості російської мови у лекційних курсах, пропагандистській роботі та у публікаціях у пресі.
• у вищій школі траплялись періодичні спалахи занепокоєння статусом української мови у школах республіки.
• якщо якась «боротьба» за мову і була, то вона була скоріше демагогічною: починання залишалися лише на папері чи у коментарях, до активних дій справа так і не доходила.
У наступний період (червень 1953 — грудень 1954 рр.) помічені:
• наявність у державі та у колективі педагогів вишів двох орієнтирів: до розширення вжитку української мови та до збереження позицій російської у повсякденному спілкуванні.
• Посиленню інтересу до рідної мови сприяло залучення викладачів до загальнодержавних проектів вивчення та відродження діалектів, говорів української мови.
• запровадження єдиного мовного режиму у вишах з часом агресивною апробацією технологій подібної українізації колективів.
• поява перших центрів спротиву українізації навчального процесу.
• конфлікт ентузіазму «українізаторів» і матеріально-методична незабезпеченість української школи.
Період «відродження» (1956 — вересень 1958 рр.) позначено:
• початком відкритого висловлювання позиції з приводу українізації вищої школи.
• розширенням простору мовного конфлікту: мовна проблема вийшла з мікрорівня (рівня замкненої групи, колективів педінститутів) на мезорівень (рівень міст та областей).
• появою так званої «просторово-часової відчуженості» російськомовних (вони не створювали проблеми, допоки не створювали проблем їм самим).
• Стійкість «українізації» забезпечувалась наявністю міністерського контролю за процесом та створенням паритетності української та російської мов без ескалації їх протистояння як на рівні вишів, так і у владних колах.
Останній період (вересень 1958—1964 рр.) попри помітні плоди українізації вищої школи у підвищенні рівня української мови фізико-математичних, природничих та ідеологічних дисциплін, розпочався з реверсним ходом держави у мовній сфері:
• почалася прихована русифікація освіти,
• переростання державної політики «єдиного мовного режиму» у політику «єдиної перспективної мови».
• відновлення проблеми україномовних шкіл та класів міст для баз практики студентів.
• мав місце процес апробації на міцність «мовної стійкості» українців. Йому були властиві виступи педагогів проти ініціатив уряду зі зросійщення школи, прилаштування педагогічними колективами державних ініціатив з політехнізації навчання для поширення ідеї української вищої школи.
• поява «мовного екстремізму» до російськомовних текстів у підручниках та лекціях з боку частини викладачів вишів
• поодинокі акції демонстрації протидії українській вищій школі з боку молоді.
Рішенням Віденського конгресу 8 червня 1815 р. було створено Німецький союз, до якого входили 35 суверенних монархій та
4 вільні міста (Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні), а також частково землі Австрії та Пруссії. Членами Німецького союзу були король Великої Британії як король Ганноверу, король Данії як герцог Шлезвігу та король Нідерландів як великий герцог Люксембургу. Нові кордони в Центральній Європі дещо нагадували ті, які були у Священній Римській імперії німецької нації, однак сформувалися більш життєздатні політичні утворення. На конгресі у Відні у рішеннях щодо Німеччини домінували тенденції не допустити як її надмірної фрагментації, так і централізації. Зроблено це було під впливом Австрії, для якої велика об'єднана німецька держава загрожувала б її інтересам в Європі. Німецький союз фактично відображав низький рівень громадянської свідомості та політичної інтеграції у Центральній Європі. Войовничі реформатори, які обстоювали ідею об'єднання, не мали великого впливу в суспільстві, переважна більшість якого визнала територіальні зміни в Європі.
Объяснение:
Всё просто.
Объяснение:
Слово ПОПС представляет собой аббревиатуру, состоящую из первых букв четырех слов. Расшифровываются эти слова так:
П - позиция,
О - объяснение,
П - примеры,
С - следствие.
Теперь слово ПОПС формула уже не кажется таким сложным, не правда ли? В качестве вс опорных слов, на которых говорящий может строить свой ответ, ПОПС формула предлагает следующие фразы:
Позиция: «Я полагаю, что...», «Я считаю, что…», «На мой взгляд...», «По моему мнению…», «Я согласен с...», «Я не согласен с…»
Так ПОПС формула выразить позицию говорящего, его отношение к обсуждаемой теме.
Объяснение: «Потому что…», «Так как…», «Поскольку…»
С этих слов говорящий преподносит слушателям свое мнение, приводя веские аргументы, обоснованные доводы.
Примеры: «Я могу доказать сказанное несколькими примерами», «В качестве доказательства сказанного приведу несколько примеров»
В этой части ответа ПОПС формула предлагает назвать несколько проверенных фактов, говорящих об истинности высказывания.
Следствие: «Таким образом…», «Следовательно…», «Поэтому», «Из всего вышесказанного я делаю вывод…»
Завершающая часть ответа содержит вывод, который подчеркивает и подтверждает позицию говорящего по данной теме.
Вы, наверное, уже заметили, что ПОПС формула позволяет выразить как согласие, так и несогласие с темой. Поэтому ее можно использовать в спорах обеим сторонам, выражая поочередно как утверждающие, так и опровергающие мнения.
В рамках школьной программы ПОПС формула чаще всего использовалась на уроках литературы, истории, обществознания – словом, на всех гуманитарных дисциплинах. Такой необычный прием позволял проверить уровень знаний учащихся на разных этапах изучения темы:
в качестве повторения изученной темы;
во время устной проверки домашнего задания;
в процессе подготовки к проверочной работе или сочинению, эссе;
при создании коллективного проекта, охватывающего одну или несколько тем.