Війни під час правління Сигізмунда ІІІ і Яна Казимира значно погіршили становище Речі Посполитої. Різко скоротилася чисельність населення країни: з більш як 10 млн. на початку століття до менш ніж 6 млн. після "шведського потопу"
Найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регіони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельні простори не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля.
Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів - служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від них шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тощо.
З часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище галося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, їхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом зі старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію.
Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі - все це підривало значення парламенту.
З 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сейму і скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися простою більшістю голосів.
Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління, її ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політичне далекоглядні сенатсько-шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін.
Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки. Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційний сейм 1669 р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669-1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько-сенаторськими таборами за вплив, державні посади й місця в сенаті. Кожен із таборів намагався перетягнути на свій бік шляхту на сеймиках. Лише війна з Туреччиною змусила противників діяти спільно.
У 1672 р. турки перетнули Дністер, захопили могутню фортецю на польсько-турецькому кордоні - Кам'янець-Подільський, а незабаром, усе Поділля, обложили Львів. Зазнавши поразки й за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір.
Объяснение:
Объяснение:
Азбука — алфавит (по названиям первых букв кириллицы, aз и буки).
Алфавит — совокупность букв и графем данной системы письменности.
Буква графический знак, служащий для обозначения на письме звуков.
Вязь — декоративное письмо, в котором буквы соединяются в непрерывный орнамент (например, арабская или славянская вязь).
Глаголица — одна из двух первых славянских азбук. Была распространена в Болгарии и Моравии в X—XI веках, в Хорватии существовала до конца XVIII века.
Гражданский шрифт — азбука на основе кириллицы, введенная Петром I в 1708 году. Послужила основой современных русского, украинского, белорусского алфавитов.
Дешифровка — чтение и восстановлена понимания текста, написанного на неизвестном языке, или зашифрованного.
Диакритические знаки — дополнительные знаки в алфавитах некоторых языков (над или под буквами), указывающие на изменения значения буквы.
Звуковое письмо — такое, в котором каждый знак письма соответствует определенному звуку устной речи.
Идеографическое письмо передает своим знаком словосочетание, отдельное слово или его знаменательную часть.
Иероглифы — древние рисуночные знаки неалфавитных письменностей.
Кириллица одна из двух первых славянских азбук. Названа по имени просветителя Кирилла. Послужила основой для создания современных восточнославянских, а также сербского алфавитов.
Клинопись — письменные знаки, состоящие из групп клинообразных черточек штрихов, которые выдавливались на сырой глине (Месопотамия, III-IV тыс. до н. э.).
Лигатура — буква или знак, составленный из элементов двух букв или знаков.
Литера — то же, что буква.
Логограмма — письменный знак, обозначающий понятие, слово, или его знаменательную часть.
Пиктографическое письмо первоначальный тип письма. Представляет собой рисунок или серию рисунков, передающих какое-либо сообщение.
Семиотика — наукд, исследующая свойства знаков и знаковых систем.
Система письма — исторически сложившееся и упорядоченное письмо того или иного народа. Характеризуется назначением, типом, составом, значением, формой письменных знаков и основными орфографическими принципами.
Слоговое письмо — то, знаки которого о6означают слоги и слогообразующие звуки (например, гласные).
Стенография — скоростное письмо, основанное на применении специальной системы знаков, позволяющее производить синхронную запись устной речи.
Титло — надстрочный знак, указывающий на сокращенное написание слова, или цифровое значение буквы в средневековых латинских, греческих или славянских текстах.
Транскрипция фонетическая письменной фиксации звучания устной речи с специальных знаков и система знаков, употребляемая с этой целью.
Транслитерация передача текста, написанного с одного алфавита, средствами другого алфавита.
Цифра — знак для обозначения на письме однозначного числа. Многозначные числа записываются комбинацией цифр.
ответ:змієві вали
Объяснение:
змієві вали