. Сущность и содержание международного права, основные принципы
Международное право - это совокупность юридических норм и принципов, регулирующих отношения между государствами в различных областях (экономической, культурной, военной и других), соблюдение которых обеспечивается добровольно, а в случае необходимости индивидуальным или коллективным принуждением. Эти нормы и принципы закреплены в международных договорах, соглашениях и конвенциях, являющихся источниками международного права. При этом предметом регулирования международного права являются отношения между государствами, среди которых большое место занимают отношения в военной области. Субъектами международного права являются суверенные государства, международные органы и организации, а также некоторые немеждународные организации.
В международном праве важную роль играют его принципы, которые представляют собой систему общепризнанных и общеобязательных норм межгосударственного общения. К ним относятся такие принципы как: суверенное равенство государств, добросовестное выполнение взятых на себя обязательств, мирное разрешение международных споров, неприменение силы и угрозы силой, невмешательство во внутренние дела государств, территориальная целостность государств, нерушимость государственных границ.
Международное право, наряду с национальным правом (внутригосударственным правом), относится к правовой системе государства. В соответствии со статьей 15 Конституции Российской Федерации общепризнанные принципы и нормы международного права и международные договоры Российской Федерации являются составной частью ее правовой системы. Если международным договором Российской Федерации установлены иные правила, чем предусмотренные законом, то применяются правила международного договора.
Говоря о военных аспектах международного права, прежде всего, необходимо рассмотреть международное гуманитарное право, которое называется также правом вооруженных конфликтов, а ранее было известно под названием право войны. Оно является особым разделом международного права, действующим в условиях вооруженных конфликтов. Целью международного гуманитарного права является смягчение последствий войны: ограничение средств и методов ведения военных действий, а также защита жертв войны.
Основными источниками международного гуманитарного права являются Гаагские конвенции 1907 года, четыре Женевские конвенции о защите жертв войны от 12 августа 1949 г., два Дополнительных протокола к ним от 12 августа 1949 г. и два Протокола от 8 июня 1977г.
Женевская Конвенция об улучшении участи раненых, больных и лиц, потерпевших кораблекрушение, из состава вооруженных сил на море (Женева, 12 августа 1949 г.)
Женевская Конвенция об улучшении участи раненых и больных в действующих армиях (Женева, 12 августа 1949 г.)
Женевская Конвенция об обращении с военнопленными (Женева, 12 августа 1949 г.)
Женевская Конвенция о защите гражданского населения во время войны (Женева, 12 августа 1949 г.)
Дополнительный протокол к Женевским конвенциям, от 12 августа 1949 года, касающийся защиты жертв международных вооруженных конфликтов (Протокол II)
Дополнительный протокол к Женевским конвенциям, от 12 августа 1949 года, касающийся защиты жертв международных вооруженных конфликтов (Протокол I)
Конвенция об открытии военных действий (Гаага, 18 октября 1907 г.)
Конвенция об обращении торговых судов в суда военные (Гаага, 18 октября
Объяснение:
Значний внесок у поширення гуманістичних ідей у Польщі зробив Філіп Каллімаха, який працював у Краківській академії. З Німеччини та Нідерландів, в основному через портовий Гданськ, на польські землі поширився вплив Реформації. Добру пам'ять у суспільстві залишила діяльність відомого німецького гуманіста Конрада Цельтиса - вихователя дітей короля Казимира Ягеллончика.
Після нетривалого занепаду, у 1400 р. відновила свою діяльність Краківська академія, яка поступово перетворилася на справжній науковий, навчальний та культурний центр, де відбувалося формування багатьох поколінь польської інтелектуальної еліти. Свого часу з ініціативи короля Владислава II Ягелло та його дружини Ядвіги був заснований спеціальний фонд для до академії, яка згодом дістала назву Ягеллонського університету. Найбільше уваги в навчальних планах цього закладу приділялося вивченню природничих наук, насамперед - математики й астрономії. Студенти вивчали також географію, теологію, філософію, право, граматику, риторику, поетику тощо.
В академії зародилася польська правова школа. Один із її представників ректор академії Павел Владкович зажив слави своїм виступом на церковному соборі в Констанці, де він захищав Яна Гуса. В академії під наглядом видатних астрономів Марціна Круля і Войцеха з Брудзьоеа у 1491-1495 рр. навчався Миколай Копернік (1473-1543). Своїм трактатом "Про обертання небесних сфер" М. Коперник здійснив справжню революцію в астрономії, довівши що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. В академії було здійснено спробу розробити правила польської літературної мови, а Якуб Паркош написав перший трактат з орфографії. Інтерес до географії знайшов утілення у трактаті Мацея з Мехова "Про дві Сарматії". Хроніст Бернард Вановський намалював кілька великих карт Європи.
У Краківській академії розпочав свою творчу діяльність і Ян Длугош (1415-1480), наукова праця якого "Історія Польщі (Щорічники або хроніка славного Польського королівства)" вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Автор використав документи, хроніки й свідчення безпосередніх учасників важливих подій, завдяки чому "Щорічники" й досі залишаються цінним джерелом при вивченні польської минувшини. Певного поширення набули історичні праці М. Бельського, М. Кромера, Л. Гурницького.
Важливу роль у розвитку освіти і культури відіграло виникнення друкарства. Перша в Польщі друкарня відкрилася 1474 р. у Кракові. Тут видавалася як релігійна, так і світська література, документи сейму, закони, у тому числі й польською мовою. Серед видань того періоду слід виокремити трактат "Меморіал про устрій Речі Посполитої" доктора права Яна Остророга (1436-1501) та працю Анджея Фрича-Моджевського (1503-1572) "Про виправлення Речі Посполитої". Згадані вчені були видатними теоретиками державного права й виступали послідовними прихильниками централізації і зміцнення Польщі. Бурхливий розквіт переживала література, найвизначнішими представниками якої були фундатори польської літературної мови - Миколай Рей і Ян Кохановський.