Во время религиозных движений XVI–XVII веков в Англии подвергались гонениям пуритане, пытавшиеся реформировать официальную англиканскую церковь. В годы правления Якова I группа радикально настроенных диссидентов, порвавших с официальной церковью, эмигрировала в Новый Свет и основала в 1620 году колонию Плимут (в Массачусетсе).
Каждая из колоний была самостоятельным образованием. Однако проблемы торговли, мореплавания, промышленного производства и финансов требовали совместного решения, что уже на ранней стадии предопределило достаточно тесные связи между колониями. К началу Войны за независимость существовало 13 колоний, которые и составляли ядро будущего государства: Нью-Гэмпшир, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектикут, Нью-Йорк, Нью-Джерси, Пенсильвания, Делавэр, Мэриленд, Виргиния, Северная и Южная Каролина, Джорджия.
М. Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів.[2] Зокрема однієї із рис українського менталітету є надмірна любов українців до гумору, сатири і взагалі сміху. Також до особливостей нації відносилося те що, внаслідок пізнішої кріпацької залежності, українці не були обтяжені надто великими податками й поборами, всіма верствами мали змогу навчатися грамоти. Не лише козаки, а й простолюд міг тією чи іншою мірою впливати на владу[3].
Українці, при всіх обмеженнях, які історично зумовлені, воліли жити за нормами свободи, причому індивідуальної свободи. Це було їхньою потребою і тією політичною програмою чи ідеалом. Суспільні форми життя і їхнє державно-правове вирішення на українських землях, починаючи з Козацької республіки, не були ідеальними. Але вони були набагато ліберальнішими, гуманнішими, цивілізованішими, ніж ті, які їм нав’язували ззовні. Це добре і наочно демонструє поява першої в Європі демократичної й республіканської конституції, яку склав гетьман в екзилі, сподвижник Івана Мазепи – Пилип Орлик[4].
Объяснение: