Роман Мстиславович ( у хрещені - Борис) (?-1205) галицько-волинський князь від 1199р., державний і військовий діяч. Син князя володимиро-волинського Мстислава Ізяславича і Агнеси ( польської княжни, дочки польського короля Болеслава ІІІ Кривоустого). У 1168-1170рр. Роман Миколайович княжив у Новограді. Після смерті батька в серпні 1170 р був вигнаний новгородцями з міста із 1173р
княжив у Володимиро-Волинському. Незабаром Роман Мстиславович одружився з дочкою впливового князя Рюрика Ростилавича-Предславою.
Уславився переможними походами проти половців у 1197-1198, 1201-1204рр. У 1199р. установив свою владу в Галичі об'єднавши Галицьку і Волинську землю в єдине могутнє Галицько-Волинська князівство. У 1202р. оволодів також Києвом, об'єднавши під своїм правлінням усю Південну-Західну Русь.
У 1170р. став князем Володимером-Волинської землі успадкувавши її від батька. Після смерті Ярослава Осмомисла розпочав боротьбу за Галич.Спроба в 1188р. вокняжитися була не вдалою. Брав активну участь у міжусобній боротьбі польських князів. У 1190р. допоміг князеві Казимиру ІІ. Справедливому стати великим князем краківським.
Проводив активну зовнішню політику.Підтримував контакт з Візантією і Тевтонським орденом. У 1204р. Папа Римський Інокентій ІІІ запропонував коронувати Романа в обмін на згоду прийняти католизм, але отримав від князя відмову.
Рішуче придушив Боярську опозицію в приєднаній Галичині.Вигнав із краю впливовий боярський рід Кормильчичів.
Давньоруський літописець назвав Романа Мстиславовича "самодержцем всієї Русі" .На межі ХІІ-ХІІІ ст. його держава за розмірами не поступалася Священній Римській імперії . Сміливий воїн, мудрий і далекоглядний політик, рішучий а інколи жорстокий володар.
В багатьох творів про Україну, авторами яких були чужинці, «Подорожній щоденник» (1708-1709) Даніела Крмана є один з найцікавіших і — для нашої історії — найважливіших. В ньому оживає Україна 17-18 ст., її гетьман Іван Мазепа, який виглядом і особистістю «козацького ґенія» справив велике враження на словака Д.Крмана і його співмандрівників. Особливо цінним для наших істориків буде також свідчення цих словаків про Полтавську битву 1709 р., в якій Карло XII і Петро I схрестили мечі. У світлі цього твору, який вважається вершиною словацького літературного бароко доведеться, мабуть, переглянути і дещо доповнити історію цієї трагічної події, від якої Україна на 350 років стала колонією Росії.
Українського читача не все, одначе, потішить у щоденнику Д.Крмана який був протестантом (євангелистом) і з погляду свого віросповідання оцінював чимало побаченого й почутого в тогочасній Україні. Тому читання цього твору потребує певного критичного підходу до деяких явищ і подій. В українському перекладі книга виходить вперше.
Объяснение:
хай щастить