Тәуке хан (1680-1715/18 жылдар) билік еткен жылдары қазақ хандығы орталықтандырылған мемлекет болып қала берді. Қазақ хандығында бейбіт өмір орнады, заңдар қатаң сақталды, тайпааралык алауыздык азайды. Шиеленіскен ірі даулар мен айтыс-тартыстар беделді билердің тікелей араласуымен шешіліп отырды. Барымта-карымта, жайылымдар мен су көздерін бөлісу жөніндеп алауыздықтар мейлінше азайды. Қазақтың әскери жасақтарының жауынгерлік кабілеті күшейді. Ішкі ауызбірліктін арқасында елдің орасан зор аумағының тұтастығы сақталды. Қазақтар солтүстігінде орыстардың Тара қаласынан бастап, оңтүстігінде Ташкент қаласына дейінгі, батысында Жайық (Орал) өзенінен бастап, шығысында Ертістің орта ағысына дейінгі жерлерді иеленді. Қазақтардың Еділ (Волга) өзені аймағында көшіп-қонып жүрген кездері де болды.
Тәуке хан тарихқа «Жеті жарғы» заңдар жинағын жасаған билеуші ретінде кеңінен танылды. Оның кезінде құрамында қазақ даласының данышпандары атанған аса беделді Төле би, Қазыбек би, Әйтеке би бар билер кеңесі құрылды. Олардың жеке тұлғалары мен аттарының өзі бүкіл қазақ халқының және Қазақ хандығының бірлігі мен біртұтас топтасқандығын білдірді. Тәуке ханның кезінде қазақтардың үш жүзінің ең таңдаулы да беделді деген өкілдері жыл сайын бас қосып, аса маңызды мәселелерді талқылап, шешім қабылдап отырды. Ондай жиын Оңтүстік Қазақстанның аумағындағы Күлтөбе деген жерде өтіп тұрды. Атақты ханның ордасы орналасқан қала қасиетті Түркістан болды. Қазақтар Сырдария өзенінің өңіріндеп 32 қалаға иелік етіп, басқарып отырды. Тарихшы ғалымдар Тәуке хан билік құрған уақытты Қазақ хандығының «алтын ғасыр» кезеңі деп бекер атамаған. Атақты орыс тарихшысы А.И. Левшин осы билеуші туралы былай деп жазады: «Ол оларды, тайпаларды, өліспей беріспейтін алауыздықтан арылтты, олардың арасындағы бірнеше жылга созылған қанды қырғын сойқанды тоқтатты, ол өзгелердің бәрін де асқан ақыл-парасатымен, қара қылды қақ жарган әділеттілігімен өзіне бағындыра білді».
У середні віки життя людини як і за античної доби продовжувало залишатися залежним від природно-кліматичних умов. Саме вони визначали б життя, заняття і навіть характер людини.
У ранньому середньовіччі (V-Х ст.), коли клімат порівняно з античними часами став більш вологим і теплим, більша частина Європи була вкрита лісами. Навіть в Італії та Іспанії, де за античних часів було розорено багато земель, лісів було більше ніж полів. Серед цього лісового моря були розкидані невеликі поселення, до яких прилягали клаптики землі, що оброблялися для вирощування городини, бобових та зернових культур.
У період раннього середньовіччя були в основному втрачені традиції землеробства античних часів, тому господарства селянина як правило орієнтувалося на освоєння лісових ресурсів. Ліс у ті часи був основним джерелом життя і доходів. Туди виганялися пастися череди худоби. Там, особливо в дубових лісах, восени набирали жиру свині, відгодовуючись на жолудях. Завдяки цьому селянин отримував на зиму гарантований запас м`ясної їжі. У лісі заготовлювалися дрова для опалення і виготовлялося деревне вугілля, важливий компонент для виробництва залізних знарядь праці і зброї. Ліс давав і будівельні матеріали, бо камінь у ті часи для будівництва був рідкістю. Крім того ліс був місцем для збирання всіляких плодів і ягід, які вносили розмаїття у убогу їжу людини середньовіччя. Особливо важливим для тих часів був мед диких бджіл, враховуючи ту обставину, що цукру тривалий час не знали. У лісі збиралися всілякі смолисті речовини для виготовлення факелів і світильників. Також заготовлювалися кора дуба, без якої не можливо було б вичиняти шкури тварин. Попіл спалених кущів підліску використовували для відбілювання або фарбування тканин. Крім того у лісі і на галявинах збирали лікарські рослини – єдині лікарські засоби тих часів.
По случаю 75-летия Курской битвы "Родина" публикует* уникальные документы, которые хранятся в научном архиве Института российской истории РАН. Это стенограммы бесед с бойцами и командирами 2-го (затем 8-го гвардейского) танкового корпуса (тк), которые сражались с лучшими танковыми дивизиями СС под Прохоровкой в июле 1943 года. С 20 марта по 5 апреля 1944 года сотрудники Комиссии по истории Великой Отечественной войны АН СССР П. М. Федосов и стенографистка О. В. Крауз записывали интервью, находясь в различных подразделениях танкового корпуса, который располагался тогда вблизи Киева и станции Дарница. И почти все они - танкисты, артиллеристы, мотострелки, связисты, минёры, рассказывая о пройденном боевом пути своей части, вспоминали невероятно тяжёлые и жестокие бои, которые им пришлось вести на Прохоровском плацдарме.
Уже после двух дней боевых действий на южном фасе Курской дуги немецким танковым частям удалось пробить брешь в нашей обороне на прохоровском направлении. 2-й танковый корпус СС стремился ударом в стык 6-й гвардейской и 69-й армий Воронежского фронта прорвать третий и последний оборонительный рубеж советских войск. В район Прохоровки выдвигается 2-й танковый корпус генерал-лейтенанта Алексея Фёдоровича Попова, переданный из состава Юго-Западного фронта в оперативное подчинение командующего Воронежским фронтом Н. Ф. Ватутина. К утру 8 июля три его танковые бригады (тбр - 26-я, 169-я и 99-я), имея 155 танков, сосредоточились в районе Сторожевое, Виноградовка, Правороть и во второй половине дня вместе с соседними частями приняли участие в контрударе Воронежского фронта во фланг наступающим дивизиям 2-го танкового корпуса СС.
Объяснение: