Кіммерійці – перше плем’я на території сучасної України, про яке ми знаємо не лише з археологічних джерел і яке відомо за назвою. Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.
Поряд з кіммерійцями в Україні жили носії інших культур: висоцької (у сучасних Галичині та Волині), лужицької (північно-західна Україна і далі на захід до р. Ельби), бондарихінської (лісостеп Лівобережжя) тощо. Серед представників культур, яких не вважають кіммерійцями, особливе місце займають представники чорноліської культури (XI–VIII ст.), що мешкали у лісостеповій смузі північніше від кіммерійців (від середньої течії Дністра до середньої течії Ворскли) і яких деякі дослідники пов’язують з давніми фракійцями або навіть праслов’янами; В. Клочко, виходячи з аналізу комплексу озброєння білозерської та чорноліської культур, дійшов висновку про можливу етнічну спорідненість їх носіїв. Чорноліська культура була землеробською й осілою, однак велику роль у їхньому господарстві відігравав кінь. Ймовірно, племена цієї культури ворогували з кіммерійцями, оскільки на території поширення чорноліської культури знайдено великі укріплені городища. Відтак можна припустити, що рівень військового мистецтва носіїв культури був не нижчим за кіммерійський.
Жан Кальвин(1509-1564) будущий виднейший деятель Реформации, родился во Франции. он получил прекрасное образование, в совершенстве овладел латынью, древнееврейским и древнегреческим языками, что дало ему возможность читать библию в оригинале. в 1533г. он объявляет себя протестантом(сторонником реформации). за участие в распространении протестанских воззваний Кальвин подвергается преследованиям и бежит в Швейцарию, где пишет книгу, в которой излагает основные положения своего учения. так оформляется еще одно протестанское вероучение-кальвинизм. за огромное влияние на умы людей современники называли Кальвина "Женевским папой" Также, создатель нового христианского вероучения, своими идеями и опытом нового церковного устройства оказавший большое влияние на европейские страны.
Мы видим на ней стремительно несущегося быка и акробата, проделывающего прямо у него на рогах и на спине серию замысловатых прыжков. Перед быком и позади него художник изобразил фигуры двух девушек в набедренных повязках, очевидно, «ассистенток» акробата. Смысл всей этой впечатляющей сцены не вполне ясен. Мы не знаем, кто участвовал в этом странном и, бесспорно, сопряженном со смертельным риском состязании человека с разъяренным животным и что было его конечной целью. Однако можно с уверенностью сказать, что «игры с быком» не были на Крите простой забавой праздной толпы, наподобие современной испанской корриды. Судя по всему, это был важный религиозный ритуал, связанный с одним из главных минойских культов — культом бога-быка.
Поряд з кіммерійцями в Україні жили носії інших культур: висоцької (у сучасних Галичині та Волині), лужицької (північно-західна Україна і далі на захід до р. Ельби), бондарихінської (лісостеп Лівобережжя) тощо. Серед представників культур, яких не вважають кіммерійцями, особливе місце займають представники чорноліської культури (XI–VIII ст.), що мешкали у лісостеповій смузі північніше від кіммерійців (від середньої течії Дністра до середньої течії Ворскли) і яких деякі дослідники пов’язують з давніми фракійцями або навіть праслов’янами; В. Клочко, виходячи з аналізу комплексу озброєння білозерської та чорноліської культур, дійшов висновку про можливу етнічну спорідненість їх носіїв. Чорноліська культура була землеробською й осілою, однак велику роль у їхньому господарстві відігравав кінь. Ймовірно, племена цієї культури ворогували з кіммерійцями, оскільки на території поширення чорноліської культури знайдено великі укріплені городища. Відтак можна припустити, що рівень військового мистецтва носіїв культури був не нижчим за кіммерійський.