Политическая зависимость Руси от Золотой Орды проявилась в:
-Русские князья были вассалами;
-За властью русских князей следили ханы;
-Князьям выдавались ярлыки – ханские грамоты, утверждавшие их назначение;
-Власть поддерживалась с террора;
Экономическая зависимость проявилась в том, что с жителей брали не только дань, но и поплужное, ям, «корм» , собирали воинов, ремесленников.
Историю России можно изучать как единый предмет, а можно разделить ее на периоды, указав особенности каждого из них. В этом случае самым главным рубежом в российской истории будет монголо-татарское нашествие, разделившее ее на «домонгольское» и «послемонгольское» время. Монголо-татарское нашествие и установившееся вслед за ним ордынское иго изменили до крайности лицо Древней Руси в политическом и культурном отношениях.
Конечно, города не сдвинулись со своих мест, реки не потекли вспять; однако законы, организация власти, политическая карта и даже одежда, монеты, простейшие предметы быта – все это перестало быть таким, каким было в домонгольскую эпоху. Русь испытывала сильное влияние ордынской культуры, восприняла ордынские политические традиции и военные обычаи.
Таким образом, последствия монголо-татарского нашествия на Русь можно охарактеризовать следующим образом:
-Укрепился государственный порядок;
-Ослабление княжеских усобиц;
-Заведение ямской гоньбы;
-Обоюдное заимствование в хозяйстве, быту и языке;
-Нашествие и иго отбросили русские земли назад в их развитии;
-Сократилась численность населения.
Золотая Орда распалась в 15 веке на отдельные независимые княжества, после того как правитель Средней Азии Тимур трижды вторгался в пределы Улуса Джучи. Хотя Тимур не присоединил к своей империи Орду, он окончательно разграбил и обессилил ее. Крупнейшие образовавшиеся княжества были Крымское, Казанское, Сибирское, Узбекское ханства и Ногайская Орда.
Наследницей Золотой Орды формально считается Большая Орда в низовьях Волги. Ханы Большой Орды продолжали требовать дань с русских князей и пытались убедить их приезжать за ярлыками. В 1502г. союзник Ивана III крымский хан Менгли-Гирей сжег Сарай, а последнего полновластного хана Ахмата, бежавшего в степи, изловили и зарезали ногаи. Так закончилось существование Улуса Джучи – одного из самых обширных и могущественных государств средневековья.
Источник: http://www.histerl.ru/kievgrat/27.htm
Объяснение:
Я вибрала тему про Сандро Ботічеллі, тому що це найбільш цікава для мене особистість, його значення в мистецтві величезне і в своєму рефераті я розкажу вам про велике генії Бoтічeллі і його внеску у всесвітнє мистецтво
Біографія
Сандро Боттічеллі народився в 1444 (або в 1445) році в сім'ї кожевника, флорентійського громадянина Маріано Філіппепі. Сандро був самим молодшим, четвертим сином Філіппепі. У 1458 році батько, даючи для податкових записів відомості про своїх дітей, повідомляє, що його син Сандро, тринадцяти років, вчиться читати і що він слабий здоров'ям. На жаль, майже нічого не відомо про те, де і коли Сандро пройшов художню виучку і чи дійсно, як повідомляють старі джерела, він спочатку навчався ювелірному ремеслу, а потім вже став займатися живописом. Мабуть, він був учнем відомого живописця Пилипові Ліппі, в майстерні якого він міг працювати між 1465 1467 роками. Не виключена також можливість, що Боттічеллі деякий час, в 1468 і 1469 роках, працював у іншого відомого флорентійського живописця і скульптора Андреа Верроккио. У 1470 році він вже мав власну майстерню і самостійно виконував отримані замовлення.
Зараз ім'я Сандро Боттічеллі відоме всьому світу як і ім'я одного з самих чудових художників італійського Відродження.
Чарівливість мистецтва Боттічеллі завжди залишається трохи загадковим. Його твори викликають почуття, яке не викликають твори інших майстрів. Це почуття неможливо спутати з Іншим, але його дуже важко пояснити. Частково ще і тому, що мистецтво Боттічеллі за останні сто років після його “відкриття" виявилося дуже переобтяженим всілякими літературними, філософськими і релігійними асоціаціями і коментарями, якими його наділили художні критики і історики мистецтва. Кожне нове покоління дослідників і шанувальників намагалося знайти в картинах Боттічеллі виправдання своїх власних переконань на життя і мистецтво. Одним Боттічеллі представлявся життєрадісним епікурейцем, іншим екзальтованим містиком, то його мистецтво розглядалося як наївний примітив, то в ньому бачили буквальну ілюстрацію самих витончених філософських ідей, одні знаходили неймовірно головоломні тлумачення сюжетів його творів, інші цікавилися тільки особливостями їх формального ладу. Всі знаходили образам Боттічеллі різне пояснення, але нікого вони не залишали байдужим.
Творчий геній майстра
Ботічеллі поступався багатьом художникам XV віку, одним - в мужній енергії, іншим в правдивій достовірності деталей. Його образи (за дуже рідким винятком) позбавлені монументальності і драматизму, їх перебільшено крихкі форми завжди трохи умовні. Але як ніякий інший живописець XV віку Боттічеллі був наділений здібністю до найтоншого поетичного осмислення життя. Він уперше зумів передати ледве вловимий нюанс людських переживань. Радісне збудження зміняється в його картинах меланхолійною мрійність, пориви веселощів щемлячою тугою, спокійна споглядальність нестримною пристрасністю.
Надзвичайно гостро для свого часу відчув Боттічеллі непримиренні протиріччя життя, протиріччя соціальні і протиріччя своєї власної творчої особистості, і це наклало яскравий відбиток на його твори.) Неспокійне, емоційно витончене і суб'єктивне, але разом з тим нескінченне людське, мистецтво Боттічеллі було одним з самих своєрідних виявів ренесансного гуманізму. Раціоналістичний духовний світ людей Відродження Боттічеллі оновив і збагатив своїми поетичними образами.
Його композиції переобтяжені фігурами, а їх просторова побудова умовно і часто позбавлене ясної єдності; його колорит іноді страждає типовою для флорентійців жорсткістю, а в малюнку і пластичній моделювання форм він явно нехтує реалістичним завоюванням своєї школи. З всіх коштів художньої виразності від віддає рішучу перевагу тільки одному лінії.