Столе́тняя война́ (фр. Guerre de Cent Ans, англ. Hundred Years' War) — серия военных конфликтов между Англией и её союзниками, с одной стороны, и Францией и её союзниками, с другой, длившихся примерно с 1337 по 1453. Поводом к этим конфликтам были притязания на французский престол английской королевской династии Плантагенетов, стремящейся вернуть территории на континенте, ранее принадлежавшие английским королям. Плантагенеты также были связаны узами родства с французской династией Капетингов. Франция, в свою очередь, стремилась вытеснить англичан из Гиени, которая была закреплена за ними Парижским договором 1259 года. Несмотря на начальные успехи, Англия так и не добилась своей цели в войне, а в результате войны на континенте у неё остался только порт Кале, который она удерживала до 1558.
Война продолжалась 116 лет (с перерывами). Строго говоря, это была скорее серия конфликтов:
1. Эдвардианская война — в 1337—1360,2. Каролингская война — в 1369—1396,3. Ланкастерская война — в 1415—1428,4. Завершающий период — в 1428—1453.Термин «Столетняя война» как обобщающее для этих конфликтов название появился позже. Начавшись с династического конфликта, война впоследствии приобрела национальный оттенок в связи с оформлением английской и французской наций. В связи с многочисленными военными столкновениями, эпидемиями, голодом и убийствами население Франции в результате войны сократилось на две трети[1]. С точки зрения военного дела, в ходе войны появились новые виды оружия и военной техники, разработаны новые тактические и стратегические приёмы, разрушавшие основы старых феодальных армий. В частности, появились первые постоянные армии.
Так, у лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмана у війну в Туреччиною, а татарський хан - використати козацького ватажка у війні з Московщиною, Б. Хмельницький відновив овій союз із Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий б зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, - в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.
Але вже того ж року Великий гетьман розпочинає вперту дволітню боротьбу за встановлення українського контролю над Волощиною, наслідком якої був шлюб його старшого сина Тимофія з донькою волоського господаря Лупулла Роксаною, скріплений у селі Рашків 21 серпня 1652 року. Під цими намірами простежувалось прагнення Б.Хмельницького через Волощину зайняти стосовно Порти безпосередньо, без васальної залежності від Криму, становище удільного князя і знайти на Заході осередок («Князівство Подільське», пізніше «Князівство Сарматське» з князем Юрієм Хмельницьким на чолі), навколо якого під протекторатом Туреччини українська державність могла б оформитись і зміцнитись.
Ці плани не мали остаточного успіху через загибель сина Великого гетьмана Тимофія Хмельницького, вбитого під Сучавою у вересні 1652 року.
Невдовзі Б.Хмельницький і його оточення розробили новий великий задум, що вражав своєю грандіозністю: розвалити Польщу і Крим за до Москви, вийшовши в такий б із васальної залежності Туреччини. Налагоджуючи дипломатичні стосунки з Москвою, Україна шахувала польські експансійні намагання, відкриваючи собі шлях до провадження власної активної зовнішньої політики на європейському континенті. Одним з перших проявів цього, після підписання Переяславської угоди 1654 року, було намагання гетьмана встановити винятково український контроль над Білоруссю, для чого ним туди було послано значні козацькі сили під командуванням полковника Івана Золотаренка. Останній переконав білоруську шляхту присягнути на вірність Б.Хмельницькому, прийнявши протекторат України, минаючи Москву