Так, у лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмана у війну в Туреччиною, а татарський хан - використати козацького ватажка у війні з Московщиною, Б. Хмельницький відновив овій союз із Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий б зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, - в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.
Але вже того ж року Великий гетьман розпочинає вперту дволітню боротьбу за встановлення українського контролю над Волощиною, наслідком якої був шлюб його старшого сина Тимофія з донькою волоського господаря Лупулла Роксаною, скріплений у селі Рашків 21 серпня 1652 року. Під цими намірами простежувалось прагнення Б.Хмельницького через Волощину зайняти стосовно Порти безпосередньо, без васальної залежності від Криму, становище удільного князя і знайти на Заході осередок («Князівство Подільське», пізніше «Князівство Сарматське» з князем Юрієм Хмельницьким на чолі), навколо якого під протекторатом Туреччини українська державність могла б оформитись і зміцнитись.
Ці плани не мали остаточного успіху через загибель сина Великого гетьмана Тимофія Хмельницького, вбитого під Сучавою у вересні 1652 року.
Невдовзі Б.Хмельницький і його оточення розробили новий великий задум, що вражав своєю грандіозністю: розвалити Польщу і Крим за до Москви, вийшовши в такий б із васальної залежності Туреччини. Налагоджуючи дипломатичні стосунки з Москвою, Україна шахувала польські експансійні намагання, відкриваючи собі шлях до провадження власної активної зовнішньої політики на європейському континенті. Одним з перших проявів цього, після підписання Переяславської угоди 1654 року, було намагання гетьмана встановити винятково український контроль над Білоруссю, для чого ним туди було послано значні козацькі сили під командуванням полковника Івана Золотаренка. Останній переконав білоруську шляхту присягнути на вірність Б.Хмельницькому, прийнявши протекторат України, минаючи Москву
Тохарская письменность — письмо, применявшееся для записи тохарских языков и зафиксированное во фрагментах рукописей, датированных главным образом VIII веком (имеется несколько более ранних примеров) и написанных на пальмовых листьях, деревянных табличках и китайской бумаге. Памятники письменности хорошо сохранились благодаря сухому климату Таримского бассейна.Письменность происходит от алфавита брахми (от которого также происходят все современные письменности, применяемые для записи индийских языков), и представляет собой слоговое письмо типа абугида. Большинство сохранившихся примеров письменности представляют собой перевод буддийских текстов с санскрита, некоторые из них двуязычны, что значительно облегчило расшифровку тохарских языков. Помимо религиозных текстов, письменность применялась также для переписки монастырей, расчетов, деловых документов, пропусков для караванов, медицинских и других текстов.
Письменность перестала использоваться вероятнее всего около 840 года, когда на земли Таримской впадины пришли уйгуры, ассимилировав большую часть местного населения. Обнаружены переводы тохарских текстов на уйгурский язык. Существование тохарских языков и письма было обнаружено лишь в начале XX века.
объединение руси под властью Киева - основной
Объяснение: