•У 1111 р. відбувся грандіозний похід руських дружин проти половців. Натхненник походу, Володимир Мономах надав йому характеру хрестового походу за зразком західноєвропейських хрестових походів, спрямованих на мусульманський Схід.
•Несправедливо забутою сторінкою давньоукраїнської історії вважається похід 1111 р. на половців. А сьогодні, коли країна-агресор зі Сходу намагається окрім земель Донбасу та Криму, загарбати ще й нашу історію, варто відновити у пам'яті світлі та героїчні моменти історії українського війська. Навіть, якщо вони відбулись майже 1000 років тому...
Князі України-Русі зуміли об’єднати свої сили для спільного наступу на половців. Участь у поході на половців взяло близько дев’яти князів, проте лідерами були безперечно Святополк Ізяславич та Володимир Мономах. Їхнім опонентом, що очолював військо половців, був хан Шарукан – авторитетний лідер кипчаків, правитель донецького союзу орд. Орієнтовно похід почався у кінці лютого 1111 р., декілька тисяч військ України-Русі вирушили у сторону донецького степу. Святополк та Володимир надали війську християнську ідеологію, адже військо супроводжувалося великою кількістю священиків, котрі надихали воїнів церковними співами та здійснювали богослужіння. Саме із-за цього, деякі історики схильні називати похід 1111 р. "давньоруським хрестовим походом" проти язичників-половців!
У кінці березня 1111 р. війська Шарукана спробували перейти у контрнаступ, відбулося це на березі річки Сальниця. За Іоакимівським літописом, можна зрозуміти, що наступ половців провалився, і битва перетворилася на мисливство, проте мисливцями були саме русичі. Війська України-Русі гнали розбитих половців ще пару десятків кілометрів, у результаті здобули безліч трофеїв та захопили рабів. Битва на Сальниці разом із походами 1103 р. та 1107 р. стала певним переломним моментом, адже далі перевага у протистоянні між половцями і русичами завжди була на боці останніх.
Сміливість, мужність та віра у Господа – ці речі керували свідомістю князів, які мали честь та гідно нищили ворогів. Тому майбутній наступ на окуповані території Донбасу не буде вигадуванням "нового велосипеду", а доречнішим буде теза "гарне нове – це гарно забуте старе" . Нічого злочинного українці не вчинять, якщо повторять подвиги своїх пращурів...
Обычно выделяют 4 направления внешней политики в России в это время:
• Западное направление
• Северо-западное направление
• Юго-западное направление
• Восточное направление
Западное направление характеризуется налаживанием отношений с Речью Посполитой, а именно: было подписано Деулинское перемирие в ущерб Смоленска и северных границ, Смоленская война и Поляновский мир, по которому западная граница тоже ушла от России + провал в том, что Речь Посполитая даже не признавала династию Романовых как правящую.
Северо-западное направление – это Швеция, которой Россия отдала Прибалтику по Столбовскому миру 1617 года, потеряла торговые связи. Это направление обострится из-за желания России получить выход в Балтийское море.
Юго-Западное направление включает отношения с Крымским ханством, Османской империей: поскольку крымчане вечно нападали на юг с целью разорения + из-за крымчан Россия не могла получить выход в Черное море. В 1637 году – захват крепости Азов. В рамках этого направления Россия хотела уничтожить и Крым, и получить все Причерноморье.
Восточное направление характеризуется отношениями с Китаем, освоением востока Сибири и дальнейшее присоединение Дальнего Востока.
Наиболее удачным было лишь восточное направление, а в остальных направлениях дипломатию России в это время нельзя назвать даже нейтральной.
Важнейшей задачей внешней политики России в XVII в. являлась борьба за воссоединение западнорусских, белорусских и украинских земель.
К этому времени относятся первые шаги по созданию регулярной армии - солдатских, рейтарских и драгунских полков. Но война 1632-1634 гг. за Смоленск окончилась для России неудачно. И только в результате войны 1654-1667 гг. к России были присоединены западнорусские уезды во главе со Смоленском и Левобережная Украина с Киевом.
Мужественную борьбу против польской шляхты за своё освобождение и воссоединение с Россией вели украинский и белорусский народы от гнева шляхты, украинские казаки и крестьяне селились в России. В 1589 г. 700 казаков поселились на юге России, положив этим начало массовому переселению украинцев на земли братского русского народа. Они основали новые города - Чугуев, Харьков, Ахтырку, Сумы и др. Заселённые и освоенные ими земли получили название Слободской Украины.
Восстание против польской шляхты возглавил Богдан Хмельницкий (ок. 1595-1657 гг.). В ходе военных действий Хмельницкий вёл переговоры с Москвой, прося принять Украину в русское подданство. Такая готовность была заявлена на Земском соборе в Москве в феврале 1651 г.
Решение о присоединении Украины к России и объявление войны Польше было принято Земским собором 1 октября 1653 г. 8 января 1654 г. в Переяславле была собрана Народная Рада, которая единодушно приняла решение о воссоединении Украины с Россией.
В 1654 г. начались совместные военные действия России и Украины против шляхетской Польши. В 1667 г. они завершились Андрусовским перемирием, по которому в состав России перешли Левобережная Украина и Киев.
Во второй половине XVII в. значительно расширились внешние связи России. В 1656 г. был заключён дружественный договор с Молдавией. Перед угрозой турецкой агрессии усилилось стремление Грузии к сближению с Россией. Россия играла все большую роль в судьбах южных славян. После Андрусовского перемирия Россия активизировала борьбу против султанской Турции, которая в 1681 г. вынуждена была отказаться от претензий на Киев и Левобережье Днепра и подписать Бахчисарайский мирный договор. В 1686 г. Россия заключила союз с Империей (Австрия), Венецией и Польшей для борьбы против султанской Турции. Велись переговоры о мире с крымским ханом.
После присоединения Башкирии к России, на её территорию стали переселяться русские, татары, мари, чуваши и т.д. По данным историка И.Г.Акманова, к концу XVII и в начале XVIII в. коренных жителей на территории Башкирии было 380-390 тыс., пришлого населения около 180 тыс., из них 83 тыс. составляли нерусские народности. Нерусское население, бежавшее из Прикамья и Поволжья, получало земли у вотчинников - башкир. Таких людей называли припущенниками. Заключивших письменные условия жительства (угодья, повинности) иногда называли тептярами. Появление земледельческого населения перенятию навыков земледелия местным населением края. Местные феодалы за службу государю получали жалование, тарханные грамоты. Выявлена выдача в конце XVII в. 155 тарханных грамот.
Административно Башкирия делилась на 4 дороги: Казанскую (западная часть), Ногайскую
Володимир Мономах (княжив з 1113 по 1125) сИн великого князя Всеволода (титул великих князів київські правителі присвоїли собі у XI ст.). Ще до того, як зійти на престол, він відіграв визначну роль у відновленні порядку в країні. Мономах став одним із організаторів зустрічі найвпливовіших князів у Любечі під Києвом у 1097 році, які шукали, хоч і безуспішно, можливості припинити братовбивчі конфлікти. Гучну славу завоювали Володимирові його походи на половців. За переказами, Мономах 83 рази виступав проти них і знищив 200 половецьких вождів. Свідченням популярності Мономаха було й те, що після смерті його батька кияни повстали, вимагаючи, щоб Мономах зайняв великокняжий престол, хоч він і не був безпосереднім спадкоємцем. 1 лише коли шістдесятирічний Мономах дав згоду стати великим князем, повстання припинилося.
Объяснение:
лучший ответ