Объяснение:
Сама ж діяльність князя (а була вона багатогранною!) належним чином не поцінована. Хоча те, що він зробив, мало велике значення для української історії, спрямувало її у відповідне русло.
Велику увагу В.-К.Острозький приділяв обороні земель від татарських наїздів. У ХУІ-ХУІІ ст. це була найболючіша проблема України. Князь власним коштом утримував кількатисячний загін вершників для оборони від татар. Він неодноразово в 70-90-их рр. успішно відбивав напади ординців. Саме в обороні українських земель В.-К.Острозький виявив неабиякі військові і дипломатичні здібності, а його боротьба проти «поган» була високо оцінена в тогочасних хроніках та поетичних творах.
Коштом князя було засновано й побудовано чимало міст і замків, передусім на південно-східній Волині та Київщині. Наприклад, його стараннями були збудовані замки на межі з Диким полем – у Білій Церкві, Переяславі, Богуславі. Завдяки цим діям стала більш інтенсивною колонізація українцями нинішніх центрально-українських земель. Сам же князь неодноразово рятував Київ від татарських наїздів. Так, у 1578 р. він виплатив татарам 3.000 дукатів, щоб ті не грабували це місто. Будучи Київським воєводою, В.-К.Острозький зробив багато як для відродження Київської землі, так і Києва, котрі в ХУІ ст. були відкриті для татарських нападів і лежали в руїнах. Також він чимало зробив для культурного розвитку цього міста, зокрема, такого його культурно-релігійного центру, як Києво-Печерська лавра. Саме вихованці двору князя В.-К.Острозького (Єлисей Плетенецький, Мелетій Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний та інші) продовжили справу свого патрона по відродженню Києва. Є підстави говорити, що без В.-К.Острозького не було б ні «Могилянського ренесансу», ні піднесення Києва в ХУІІ ст., ні перетворення його в духовну столицю України. На жаль, кияни цього вже не пам’ятають. І на вулицях нашої столиці ви не знайдете навіть скромного пам’ятника В.-К.Острозькому.
1.В 1468 году Абулхайр собрался в поход против калмыков, но в пути скончался. После смерти Абулхайр хана государство распалось. Основными причинами распада были распри, усобицы за раздел территории, выражавшееся в откочёвках массы людей на другие территории.2.
Междоусобная борьба между родами, постоянные войны и давление Российского государства привело к распаду Ногайской Орды. В начале XVI века в Ногайской Орде начался упадок. В 1550-х годах после присоединения Казанского, Астраханского ханств к России, Ногайская Орда распалась на несколько владений, часть ногайского населения вошла в состав Младшего жуза казахов. В начале XVII века Ногайская Орда стала зависима от Крымского ханства и турецких султанов. В конце XVIII века после падения Крымского ханства царское правительство стало преследовать ногайцев. Уцелевшие переселились в Турцию, на Северный Кавказ, на земли Казахстана. Основу населения Ногайской Орды составляло племя мангытов, также входили конраты, найманы, аргыны, канлы, алшыны, кыпчаки, алаша, тама. Это государственное объединение было создано не на этнической основе, а как политическое образование. Племена, населявшие Орду, сыграли важную роль в этническом формировании казахского народа. Чокан Валиханов называл «двумя родными ордами» ногаев и казахов, которые при первом казахском хане Жаныбеке жили в дружественных отношениях.