За время постсоветского государственно-политического строительства Российская Федерация исторически значимую эпоху реформирования, которую условно можно разделить на два периода. Первый период (1991-1999) связан с именем первого Президента России Бориса Николаевича Ельцина. В это время происходило стремительное разрушение основ прежней советской государственности и социалистической экономики. Главную роль на данном этапе сыграла команда либералов-реформаторов. Второй период в истории обновленной российской государственности совпал с началом третьего тысячелетия и деятельностью второго Президента РФ Владимира Владимировича Путина. Указанные периоды соответственно включают ряд важных этапов.
Первый переходный этап (1991-1993) характеризуется сломом государственно-политических и партийных структур прежней советской государственности, разрушением сложившегося планового хозяйства. Одновременно шло становление новой демократической системы в РСФСР при осуществлении форсированных рыночных реформ, сопровождавшихся острой борьбой между исполнительной и законодательной (в форме Советов) ветвями власти.
Второй этап (1994-1999) был обусловлен принятием в 1993 г. пятой в истории нашей страны Конституции, оформившей новый государственно-политический строй и установившийся режим президентской власти. В этот период эффективность функционирования всей государственно-политической системы значительно ослабла, заметно выросло влияние финансово-олигархических групп и глав регионов, одновременно усилились коррупция госаппарата и криминализация общества.
Третий этап (2000-2004) связан с избранием на пост Президента РФ на первый срок В.В. Путина. Характерными особенностями этой новой ступени эволюции российской государственности являлось укрепление исполнительной вертикали власти, усиление роли государства в социально-экономическом развитии при сохранении курса на углубление рыночных преобразований и высоких темпов экономического подъема.
Четвертый этап (2004-2008) характеризовался определением в качестве важнейшего вектора государственного строительства переход от стабилизации внутриполитического и международного положения России к ее динамичному инновационному развитию, стратегическому планированию всех сторон жизни нашего общества на период до 2020 г.
Наконец, пятый этап (с середины 2008 г. по настоящее время) обусловлен избранием на пост третьего Президента РФ Дмитрия Анатольевича Медведева и деятельностью Правительства во главе с В. В. Путиным, принятием важных решений конституционного порядка, реализацией приоритетных социальных программ в сложных условиях мирового экономического кризиса.
1. Освіта. Розвиток наукових знань. У другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. «Наука книжна» — було звичним не оволодіння письмом, а освоєння тодішніх наукових знань. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».
У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.
2. Усна народна творчість. У народній творчості періоду другої половини ХІ — першої половини ХІІІ ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки. З усієї сукупності народної творчості, що збереглася до нашого часу, доволі складно виокремити ті зразки, які належать саме до цього періоду, оскільки на зразки попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, на язичницькі по суті колядки, щедрівки, казки накладаються християнські мотиви.
3. Архітектура. За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Київській Русі продовжується розвиток архітектури. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався, насамперед, дерев’яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев’яних храмів Києва на початку ХІІ ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.
Із другої половини ХІ ст гається справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубецького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.
4. Мистецтво. З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками.
Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у ХХ ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солонського, Стефана і Фадея. У порівнянні із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами.
Объяснение:
Надеюсь что что-то