1.Глубоко ночью галлы, убедившись, что защитники укрепления спят, вылезли из-под обрыва, который находился под Капитолием. Находившиеся внизу воины поддерживали штурмующих, передавая им мечи и копья. Бренн полагал, что благодаря эффекту внезапности он сможет перебить оставшихся, измученным осадой, защитников Рима. Практически бесшумно галлы приставили лестницы к стенам крепости и постепенно стали подниматься. Никто не услышал приближения врагов, за исключением священных гусей, находившихся при храме богини Юноны — покровительницы материнства и брака. Они начали гоготать, чем и разбудили спящую стражу. Тем самым был дан сигнал приближающейся тревоги. Римляне пробудились от сна и смогли отбить вражеский приступ. С той самой ночи нам известна поговорка: «Гуси Рим ». Как правило, римляне употребляли данное выражение тогда, когда определенное случайное событие им избежать серьёзных неприятностей и сохранить жизнь.
2.Выражение связано с событиями 390 г. до н. э. Римляне потерпели сокрушительное поражение от Бренна — вождя галльского племени, которое проникло на территорию Апеннинского полуострова через Альпы. Затем галлы вошли в Рим, разграбили и сожгли значительную часть города и осадили Капитолий, где в крепости укрылись отборные римские воины и магистраты. Осада затянулась. Один раз галлы даже чуть не захватили крепость врасплох. Среди защитников Капитолия начался голод. В то время как в городе Вейи наделённый диктаторскими полномочиями Марк Фурий Камилл собирал новую армию, консулы договорились с Бренном о выкупе в тысячу фунтов (327 кг) золота.
Взвешивать его, как сообщает Тит Ливий , пришлось фальшивыми гирями врага. Римляне пытались возражать, и тогда Бренн, с унизительными для них словами «Горе побеждённым», положил сверху гирь свой тяжёлый меч.
3.Происхождением это устойчивое выражение обязано временам войны римлян с эпирским царём Пирром — тогда, в битве при Аускуле в 279 году до н. э., эпирская армия в течение двух дней вела наступление на войска римлян и, в конце концов, сломила их сопротивление. При этом потери в его войске, состоящем из профессиональных и опытных воинов, были столь велики, что Пирр ,во всяком случае, как излагают этот эпизод римские историки, по этническому происхождению в большинстве своём — греки заметил: «Если мы одержим ещё одну победу над римлянами, то окончательно погибнем» или, по другой версии, «Если я одержу ещё одну такую победу над римлянами, у меня не останется ни одного воина из тех, что прибыли вместе со мной»
Объяснение:
Довгим та тяжким був шлях України до незалежності, але дух визволення, який жив у серці українського народу впродовж віків, піднімав на боротьбу його кращі сили, плекав видатних державних діячів, військових керівників, мудрих звитяжців. Серед них особливе місце посідає постать Богдана Хмельницького, невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане становлення української держави, формування української нації. Його внесок в історію рідного народу— визволення придніпровських земель від ярма польських магнатів, збереження мови і культури, будівництво Української держави.
Ніхто так, як Богдан Хмельницький, не зумів відчути дух народу, його найпотаємніші прагнення і душу. І народ увічнив образ свого захисника в невмирущих думах і піснях:
Ой тобі, Хмелю,
Й превелика шана,
Що врятував Україну
Від польського пана.
До нас дійшло чимало народних пісень, дум, в яких оспівано гетьмана, його справи, військові подвиги, показано як людину високих чеснот. Так, у думі "Хмельницький і Барабаш" розповідається про початок гетьманування Хмельницького:
З того часу Хмельницький гетьманувати став.
От тоді ж то козаки, діти, друзі, молодці
Стиха словами промовляли: "Ей, гетьман Хмельницький,
Богатир наш Зиновій Богдан чигиринський".
Ставши гетьманом, Хмельницький згуртовує навколо себе українців і виступає проти поляків. Його прославляють у народній пісні
Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.
Уже в XVII столітті з'являються художні твори, в яких висвітлено події, пов'язані з діяльністю Богдана Хмельницького, але тільки з XVIII століття гетьман постає у творах як символ національних змагань, які знову і знову спалахують в Україні.
У драмі "Милість Божа" професор Київської академії (можливо, Інокентій Нерунович) вперше показує багатогранний образ Богдана Хмельницького як батька нації.
У XIX столітті Богдан Хмельницький як герой визвольної війни 1648 року та гетьман України привертає увагу Т. Шевченка, його образ так чи інакше присутній у багатьох поезіях Кобзаря. Так, у поемі "Гайдамаки" поет називає його "славним Богданом", а в поемі "Розрита могила" він зображає Хмельницького як видатного політичного діяча, але разом з тим вважає його "нерозумним сином", тому що через його компроміс з російським царизмом страждає Україна, її народ .
Неоднозначною є оцінка діянь Хмельницького й у вірші Шевченка "Стоїть в селі Суботові". Поет позитивно оцінює прагнення гетьмана, який, підписуючи у Переяславі угоду, бажав, щоб у майбутньому "москаль добром і лихом з козаком ділився". Не сподівався Хмельницький зради. Тому Шевченко з болем наголошує: "Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало: москалики, що заздріли, то все обчухрали".
Багатогранний образ Богдана Хмельницького у трилогії М. Старицького "Богдан Хмельницький" та однойменній історичній драмі. Гетьман змальований як виразник прагнень українського народу, вдумливий державний діяч, талановитий полководець. Письменник показав його, на відміну від тлумачення Т. Шевченка, як далекоглядного політика, патріота, борця за возз'єднання України з Росією.
До теми визвольної боротьби українського народу в XVII столітті і, у зв'язку з нею, до образу Б. Хмельницького зверталося чимало українських письменників XX століття: П. Тичина, М. Рильський, І. Ле, П. Загребельний.
У романі П. Загребельного "Я, Богдан" ("Сповідь у славі") Хмельницького зображено як мудрого політика, освічену, талановиту людину, непересічну особистість з неабиякими суперечностями, внутрішніми драмами. Роман написаний у формі монологу гетьмана (звідки й підзаголовок твору "Сповідь у славі"). Від його імені письменник звертається до народу, вболіває за його майбутнє. Богдан у сповіді відстоює правду звичайної людини: "Хіба й мене самого не пробували очорнити? Оточували легендами, але я волів жити поза ними, гаразд відаючи, що в легендах зникає жива особистість і лишається тільки безплотний символ, яким кожен може скористатися для своїх цілей".
Велич людини і пам'ять про неї визначаються її ділами. Життя і справи Б. Хмельницького були віддані Україні, тому він залишається у нетлінній пам'яті рідного народу. Письменників протягом трьох віків приваблює постать гетьмана України. Силою свого таланту, красою слова відтворюють вони історію життя великого сина українського народу. Вся Україна в 1995 році відзначила 400-річчя Б. Хмельницького. Ми вшанували пам'ять видатного діяча, який "належить до найбільших рушіїв в руській історії