Основное занятие кангюев – полукочевое скотоводство. Земледелие у кангюев было поливным (земля обрабатывалась каменными и металлическими мотыгами). Определенное значение в хозяйстве кангюев имело собирательство (своеобразная заготовка продуктов на зиму). Важную роль в хозяйстве играла охота. В долинах рек Сырдарья, Чу и Талас получило развитие рыболовство. Кангюи хранили собранное зерно в хумах (бочкообразные сосуды из необожженной глины, чаще всего врытые в землю). Рабов использовали для ухода за скотом. Ремесленники обменивали свои изделия на продукцию животноводства и зерно.
Ученые относят памятники культуры кангюев к кауншинской (Приташкентский оазис), отрар-каратауской (от среднего течения реки Сырдарья и предгорий Каратау до реки Талас) и жетыасарской (долины рек Куандарья и Жанадарья) археологическим культурам. Крупным археологическим памятником эпохи кангюев является городище Актобе на Сырдарье (кауншинская культура). Самым крупным районом отрар-каратауской культуры является Отрарский оазис. Здесь находится могильник Мардан-куюк (II-V вв. н. э.), который включает в себя 50 захоронений. Крупным городом эпохи кангюев был Кокмардан. Кангюйские поселения городского типа стали предвестниками городской культуры раннего Средневековья. Около 15 поселений и 100 могильников были обнаружены на реке Куандарье. На реке Арысь обнаружено 20 археологических памятников эпохи кангюев. Центром производства металлов стали города и поселения региона Шаш-Илак. Крупнейший центр металлургии – городище Кулат. Для орошения полей по правому берегу реки Чирчик в I в. н. э. древние жители выкопали канал Зах протяженностью более 20 км. От левого берега был проложен канал Ханарык. Через территорию кангюев проходили трассы Великого Шелкового пути.
Объяснение:
это хозяйство и быт
Українцям вдалося ледь не повністю українізувати початкову освіту: майже три чверті шкіл на Галичині були україномовними. Галицькі українці обиралися в імперський парламент, хоча на виборах у крайовий сейм поляки ставили палки в колеса. Наукове товариство імені Тараса Шевченка до 1914 року видало приблизно 300 праць. Активною була діяльність «Просвіт». Галичина стала постійним прихистком для українських емігрантів з Наддніпрянщини та друку їхніх опальних творів.
Посилив український національний рух новий митрополит греко-католицької церкви Андрей Шептицький, що обійняв цю свою посаду у 1900 році. Він зайняв чітку проукраїнську позицію і зовсім скоро став моральним авторитетом для українців Австро-Угорщини.
Відповідно до світових тенденцій, на Галичині почали виникати спортивні товариства та організації типу американських скаутів. Іван Боберський чимало зробив для популяризації спортивного товариства «Сокіл-батько» та Пласту. Український політичний діяч та юрист Кирило Трильовський у 1900 році створив товариство «Січ». Організацію офіційно позиціонували як пожежно-руханкову. Вона поширилася не лише на Галичині, але й у Буковині та Закарпатті. Хоча козаків на Галичині можна було зустріти хіба під час військових кампаній, назва «Січ» свідчила про утвердження саме української національної ідеї.
Андрей Шептицький
Объяснение:Наддніпрянська Україна
Революція 1905-1907 років
Перша російська революція почалася з «Кривавої неділі». На початку січня 1905 р. приблизно 20 тис. робітників зі своїми сім'ями почали рух з околиць Петербурга в центр. Ця демонстрація більше нагадувала хресну ходу з іконами і молитвами. Робочі несли імператору петицію про утиски та зловживання начальства. Сам цар Микола ІІ в уявленні простолюду був добрим і чуйним, просто не знав про всі біди народу. Однак, він наказав розігнати демонстрацію. Військові відкрили вогонь по протестувальниках.
Це стало приводом для революції, що тривала з 1905 по 1907 рік. Російську імперію паралізували масові страйки робітників, тобто організована відмова виконувати свої обов'язки.
По всій імперії зупинялися заводи і залізниця. Селяни почали самовільно захоплювати ліси та нападати на поміщицькі маєтки. Повстання на знаменитому броненосці «Потьомкін» розпочали військові Чорноморського флоту. Ініціативу підхопив батальйон саперів у Києві. Революція, яку Микола ІІ сподівався рішучими діями придушити в зародку, вибухнула з нечуваною силою.
Жизнь после смерти, или загробная жизнь, — религиозно-философское представление о продолжении сознательной жизни человека после смерти. В большинстве случаев подобные представления обусловлены верой в бессмертие души, характерной для большинства религиозных и религиозно-философских учений.
Представления о загробной жизни неодинаковы в различных религиях. Пример таких представлений — свойственная иудаизму и христианству вера в воскресение мёртвых, то есть в то, что однажды в будущем умершие люди будут воскрешены Богом.
Объяснение:
ответ: Кангюй (кит. трад. 康居, пиньинь kāngjū, палл. Канцзюй, др.-кит. khāŋka) — название древнего государства (не ранее рубежа IV и III веков до н. э. — IV век н. э.)[1] в Трансоксании[2], на два-три века ставшего второй по мощи силой в регионе после юэчжей[3]. Его население, кангюи (кит. трад. 康, пиньинь Kāng), было индоевропейским полукочевым народом, вероятнее всего иранским[4][5], идентичными согдийцам[6], или другим близким к ним иранским группам, таким как Асии[7]. К западу от Кангюев обитали сармато-аланские племена (Яньцай), к востоку (в Семиречье) — усуни. На юге Кангюи граничили с Ферганой.