Відповідь:
Пояснення:
Купці і ремісники об'єднувались в товариства: купці - в гільдії, а ремісники - в цехи. Гільдії і цехи перш за все повинні були захищати інтереси своїх членів. Наприклад, ремісник, навіть найліпший, але який прийшов з іншого міста, не мав права займатися своїм ремеслом, якщо він не член місцевого цеху. Неможна допустити, щоб якийсь чужак суперничав з місцевими майстрами і відбирав у них замовників.
Цехи значною мірою нагадують сільську общину: це теж об'єднання дрібних власників для захисту своїх інтересів і регулювання всього життя - від виробництва до проведення вільного часу. І це не випадковий збіг, а свідчення того, що люди, об'єднані відчували себе впевненіше. Об'єднання на кшталт сільської общини чи ремісничого цеху жорсткими порядками серйозно обмежували особисту свободу своїх членів, проте надавали їм захист. А для людей тих часів захист сильної організації був набагато важливіше, ніж особиста свобода.
Цехи. Члени цеха допомагали один одному освоїти нові прийоми ремесла. Але при цьому вони приховували секрети професії від сторонніх. Цехове начальство особливо турбувалось про те, щоб всі члени цеха були в рівних умовах, щоб одні не багатіли за рахунок інших, щоб ніхто не переманював у сусіда покупців і замовників. Тому вводились суворі правила: скільки годин в день можна працювати, скільки верстатів використовувати, скільки помічників наймати. Порушнику загрожувало виключення з цеха. Те саме могло статися і з ремісником, вироби якого не відповідали прийнятим в цехові нормам. Спеціальні люди прискіпливо слідкували за якістю сукна і булок, лат і мережив...
Не менше строго контролювалась і якість товарів, привезених в місто на продаж. Коли якийсь Джон Рассел з Лондона спробував продати 37 голубів («протухлих, гнилих, смердючих і мерзенних для будь-якої людини»), суд з семи поважних городян приговорив Джона до страшного покарання. Його прив'язали до ганебного стовпа на загальне посміховисько і спалили у нього прямо перед носом його неякісний товар.
Цехи займались не лише виробництвом. Члени цеха разом будували церкву на честь святого - покровителя їх ремесла. Цехи підтримували вдів і сиріт братів по професії, допомагали «своїм» інвалідам. Гучні торжества і просто пиятики проводились з приводу прийому в цех нового члена, по вихідним, в дні загальних церковних і цехових свят.
Цехи несли обов'язки і перед містом. Вони, наприклад, повинні були виставляти певну кількість воїнів для оборони міста, сторожили ворота чи вежі, доручені цеху. Члени цеха йшли в бій єдиним загоном під власним цеховим прапором. В деяких містах (наприклад, в Парижі XIII ст.) число цехів було кілька сотень, а в інших воно не перевищувало й десятка. Відомі міста, де цехів не було взагалі.
Від ІІІ ст. до н. е. і до кінця VІ ст. китайська цивілізація переживала кризу. Її наслідком стало остаточне утвердження імперії як форми організації китайського суспільства. До того ж цю форму запозичили й сусідні з Китаєм народи: японці, корейці, в’єтнамці.
Нарешті, 589 р. полководець Ян Цзянь силою зброї відновив єдність Китаю. Він був проголошений імператором і заснував династію Суй (581 – 618 рр.).
Проте цій династії не судилося тривалий час утримувати владу. Нерозважлива внутрішня та зовнішня політика виснажила ресурси країни, яка ще не встигла оговтатися від попередніх випробувань. Останній імператор дому Суй Ян Ді був убитий змовниками і до влади доступилася династія Тан (618 – 907 рр.). Її перші правителі Лі Юань і Лі Шимінь проводили доволі розсудливу політику, яка забезпечила розквіт Китаю. Нові правителі провели перерозподіл землі. Наполегливою працею мільйонів селян спустошені землі перетворилися на родючі ниви. А продумана податкова система забезпечила державі значні прибутки.
Династія Тан проводила активну завойовницьку зовнішню політику. Китай воював проти тюрків-кочівників і на початку VІІ ст. розгромив їх. Це дозволило імперії остаточно утвердити свій контроль над Великим шовковим шляхом. Також імперія встановила свою зверхність над Кореєю, Індокитаєм, Тибетом.
Помітні зрушення відбувалися тоді й у господарстві та повсякденному житті. Поширилося вирощування і споживання рису та чаю, які швидко стали традиційними продуктами харчування китайців. Почалося виготовлення цукру із цукрової тростини. Застосовувалася вдосконалена сільськогосподарська техніка: селяни користувалися одинадцятьма типами плугів, а також поливним колесом із глечиками, що приводилося в рух робочою худобою. Скрізь діяли водяні млини. З’явилися перші вироби із порцеляни.
Объяснение: