У 1214 році навколо св. Домініка в Тулузі утворилася перша громада. Статут був затверджений двома роками пізніше папою Гонорієм III. Орден швидко поширився у Франції (тут домініканці спочатку називалися якобитами, тому що перша резиденція ордену в Парижі була при церкві св. Якова), Іспанії і Італії. Найважливішим напрямом діяльності домініканців було поглиблене вивчення теології з метою підготовки грамотних проповідників. Центрами ордену стали Париж і Болонья — два найбільших університетських міст Європи. У 1221 році домініканці мали 70 монастирів, у 1256 році в ордені було 7000 ченців.
Домініканці заснували власні навчальні заклади (у Болоньї, Кельні, Оксфорді та ін), очолювали богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших. З XIII століття домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність, заснували безліч монастирів (зокрема, під Києвом, в Ірані, Китаї). У 1318 році домініканці зуміли організувати в Персії, яка перебувала під владою монголів, архиєпархію.
На першому генеральному капітулі в Болоньї, в 1220 році, домініканський орден був оголошений жебручим: на його членів покладено обов'язок відмовитися від будь-якого майна і доходів і жити милостинею. Ця постанова дотримувалася не повністю, тож 1425 року була скасована папою Мартіном V. У 1227 домініканці здобули право повсюдної проповіді і сповіді. Третій генеральний магістр ордену, святий Раймунд де Пеньяфорт, видав у 1238 році збірку його статутів.
На чолі ордену стоїть магістр, який обирався спочатку довічно, а потім на фіксований термін. У кожній країні є провінційний пріор, у кожному окремому поселенні, що має не менше 12 осіб — конвентуальний пріор. Над ними головує капітул, тобто загальні збори, які скликаються один раз на три роки. Головне завдання нового ордену полягало в місіонерській діяльності серед невірних, але разом з тим він ревно займався церковними проповідями і богослов'ям. До домініканців належали видатні філософи-схоласти (Альберт Великий, Тома Аквінський) і містики (Майстер Екгарт, Джироламо Савонарола, Йоганн Таулер).
З 13 ст. домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність у багатьох країнах світу, в тому числі в Україні. У 1233 заснував монастир під Києвом чернець Яцек Одровонж
Революция 1905–1907 гг.заставила царизм заняться обновлением изрядно обветшавшего строя, без представительных учреждений монархия уже была не в состоянии решать ни внутри-, ни внешнеполитические проблемы. Согласно Основным законам 1906 г. Россия монархией: вся исполнительная власть по-прежнему сосредоточивалась в руках императора (члены Совета министров во главе с его председателем назначались царем и не были подотчетны Думе), а законодательная властьосуществлялась императором и общероссийским законодательным представительством.
1. Сколько лет длилась "Столетняя война" ? а. 100 лет б. 105 лет в. 116 лет (Правильный)
2. Назовите годы войны. а. 1236-1352 б. 1324-1440 в. 1337-1453 (Правильный)
3. Кто начал "Столетнюю войну" ? а. Эдуард III (Правильный) б. Карл II в. Филипп IV
4. Где в основном проходила война ? а. Англия б. Франция (Правильный) в. Германия
5. Как звали сына Эдуарда III ? а. Эдуард Черный Принц (Правильный) б. Эдуард Белый Принц в. Эдуард Прекрасный Принц
6. Что во время "Столетней войны" называлось "Черной смертью" ? а. Холера б. Пандемия чумы (Правильный) в. Армия
7. Кто был инициатором ожесточенного и длительного восстания против английского господства в Уэльсе? а. Оуйан Глиндур (Правильный) б. Гарри Хотспур в. Людовик Орлеанский
8. Как звали национальную героиню Франции,одну из командующих французскими войсками в Столетней войне ? а. Изабелла Баварская б. Екатерина Александрийская в. Жанна д'Арк (Правильный)
9. В каком году французы отвоевали Руан ? а. 1439 б. 1449 (Правильный) в. 1450
10. В 1453 году капитуляция английского гарнизона положила конец Столетней войне в городе...? а. Бордо (Правильный) б. Кале в.Лейпциг
У 1214 році навколо св. Домініка в Тулузі утворилася перша громада. Статут був затверджений двома роками пізніше папою Гонорієм III. Орден швидко поширився у Франції (тут домініканці спочатку називалися якобитами, тому що перша резиденція ордену в Парижі була при церкві св. Якова), Іспанії і Італії. Найважливішим напрямом діяльності домініканців було поглиблене вивчення теології з метою підготовки грамотних проповідників. Центрами ордену стали Париж і Болонья — два найбільших університетських міст Європи. У 1221 році домініканці мали 70 монастирів, у 1256 році в ордені було 7000 ченців.
Домініканці заснували власні навчальні заклади (у Болоньї, Кельні, Оксфорді та ін), очолювали богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших. З XIII століття домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність, заснували безліч монастирів (зокрема, під Києвом, в Ірані, Китаї). У 1318 році домініканці зуміли організувати в Персії, яка перебувала під владою монголів, архиєпархію.
На першому генеральному капітулі в Болоньї, в 1220 році, домініканський орден був оголошений жебручим: на його членів покладено обов'язок відмовитися від будь-якого майна і доходів і жити милостинею. Ця постанова дотримувалася не повністю, тож 1425 року була скасована папою Мартіном V. У 1227 домініканці здобули право повсюдної проповіді і сповіді. Третій генеральний магістр ордену, святий Раймунд де Пеньяфорт, видав у 1238 році збірку його статутів.
На чолі ордену стоїть магістр, який обирався спочатку довічно, а потім на фіксований термін. У кожній країні є провінційний пріор, у кожному окремому поселенні, що має не менше 12 осіб — конвентуальний пріор. Над ними головує капітул, тобто загальні збори, які скликаються один раз на три роки. Головне завдання нового ордену полягало в місіонерській діяльності серед невірних, але разом з тим він ревно займався церковними проповідями і богослов'ям. До домініканців належали видатні філософи-схоласти (Альберт Великий, Тома Аквінський) і містики (Майстер Екгарт, Джироламо Савонарола, Йоганн Таулер).
З 13 ст. домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність у багатьох країнах світу, в тому числі в Україні. У 1233 заснував монастир під Києвом чернець Яцек Одровонж