Багатовікова історія нашої Батьківщини воістину унікальна. Без знання минулого не можна обійтися ні простому смертному, ні можновладцю. Будь-який, поважаючий себе людина, просто зобов'язаний знати свої витоки. Останнім часом гається тенденція до перегляду історії. Історичні факти вивертаються навиворіт. І що найстрашніше, роблять це вчені-історики, у яких є повний доступ до архівних документів.
Формування давньоруської держави відбувалося при активному впливі сусідів-скандинавських країн і Візантії. У меншій мірі цей вплив відчувався з боку кочових племен. Це і визначило унікальність розвитку Київської Русі.
Слов'янська держава вперше згадується в 839 році. У " бертинському літописі "є запис про участь людей з народу" рос " в посольстві від візантійського імператора Феофіла до імператора Людовика Благочестивого. Але за останніми дослідженнями спільність слов'ян, в середньому Придніпров'ї, склалося значно раніше.
Вплив північних сусідів відзначено в "Повісті временних літ", де літописці зафіксували, що 862 році в Новгородську землю був покликаний варязький конунг (князь) Рюрик. Візантія ж, мала величезний вплив на релігійне життя східних слов'ян, і це було не випадково, православ'я прижилося на Русі, незважаючи на всі зусилля західних місіонерів.
Князь Володимир Святий, в 988 році, мало, що мало воістину історичне значення. Прогрес Русі припав на правління князя Ярослава, прозваного "мудрим". Саме за його правління було видано звід законів Стародавньої Русі - "Правда Російська". Його онук, Володимир Мономах продовжив благі починання Діда. Цей період відзначений зміцненням державних начал, зміцненням християнства, зростанням військового впливу Русі. Говорячи простою мовою, в Європі помітили Русь.
Починаючи з другої половини XII століття, після смерті Мстислава Великого, сина Мономаха, княжий рід Рюриковичів розпадається на кілька гілок. Почалася міжусобиця, яка призвела до роздробленості Давньоруської держави. В результаті нескінченних воєн, формується три центри російської державності: Галицько-Волинське князівство, Новгородська феодальна республіка і на північному сході Київської Русі, Володимиро-Суздальська земля.
Вже в середині XIII століття російські землі, піддалися монголо-татарської навали. Орда завоювала майже весь північний схід і Південь Русі. Через невеликий проміжок часу Новгород також визнав свою залежність від Золотої Орди. В цей же час галицькі та Волинські землі були завойовані
Эйфория могущества привела к усилению «литературной инквизиции» с её кострами и казнями. В книгах нельзя было упоминать личные имена маньчжурских правителей, критиковать цинский режим. Бытовая художественная проза, романы, новеллы и повести реалистического направления объявлялись «непристойными». С 1774 по 1784 г. полному запрещению подверглись более 2,3 тыс. изданий, сожжение их в 1774—1782 гг. происходило 24 раза: в костёр были брошены почти 14 тыс. книг. Ужесточились судебные процессы над литераторами. Поэтов казнили за строки, содержащие антицинские намёки, за написание грустных стихотворений, что связывалось с падением династии Мин.
В то же время при Цяньлуне ещё больший размах получили «общественные работы», в которых участвовало несколько тысяч китайских учёных. В 1773 г. богдыхан поручил 361 учёному перебрать «10 000 книг» на китайском языке, с тем чтобы выявить и уничтожить тексты антиманьчжурского характера, а оставшиеся включить в состав своей личной библиотеки. Работа длилась десять лет. В результате на свет появился сборник текстов «Сыкуцюянь шу» («Полное собрание книг по четырём разделам»), насчитывающий 36 381 том, что составляло приблизительно 2300 тыс. страниц и 800 млн. иероглифов.