Значний внесок у поширення гуманістичних ідей у Польщі зробив Філіп Каллімаха, який працював у Краківській академії. З Німеччини та Нідерландів, в основному через портовий Гданськ, на польські землі поширився вплив Реформації. Добру пам'ять у суспільстві залишила діяльність відомого німецького гуманіста Конрада Цельтиса - вихователя дітей короля Казимира Ягеллончика.
Після нетривалого занепаду, у 1400 р. відновила свою діяльність Краківська академія, яка поступово перетворилася на справжній науковий, навчальний та культурний центр, де відбувалося формування багатьох поколінь польської інтелектуальної еліти. Свого часу з ініціативи короля Владислава II Ягелло та його дружини Ядвіги був заснований спеціальний фонд для до академії, яка згодом дістала назву Ягеллонського університету. Найбільше уваги в навчальних планах цього закладу приділялося вивченню природничих наук, насамперед - математики й астрономії. Студенти вивчали також географію, теологію, філософію, право, граматику, риторику, поетику тощо.
В академії зародилася польська правова школа. Один із її представників ректор академії Павел Владкович зажив слави своїм виступом на церковному соборі в Констанці, де він захищав Яна Гуса. В академії під наглядом видатних астрономів Марціна Круля і Войцеха з Брудзьоеа у 1491-1495 рр. навчався Миколай Копернік (1473-1543). Своїм трактатом "Про обертання небесних сфер" М. Коперник здійснив справжню революцію в астрономії, довівши що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. В академії було здійснено спробу розробити правила польської літературної мови, а Якуб Паркош написав перший трактат з орфографії. Інтерес до географії знайшов утілення у трактаті Мацея з Мехова "Про дві Сарматії". Хроніст Бернард Вановський намалював кілька великих карт Європи.
У Краківській академії розпочав свою творчу діяльність і Ян Длугош (1415-1480), наукова праця якого "Історія Польщі (Щорічники або хроніка славного Польського королівства)" вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Автор використав документи, хроніки й свідчення безпосередніх учасників важливих подій, завдяки чому "Щорічники" й досі залишаються цінним джерелом при вивченні польської минувшини. Певного поширення набули історичні праці М. Бельського, М. Кромера, Л. Гурницького.
Важливу роль у розвитку освіти і культури відіграло виникнення друкарства. Перша в Польщі друкарня відкрилася 1474 р. у Кракові. Тут видавалася як релігійна, так і світська література, документи сейму, закони, у тому числі й польською мовою. Серед видань того періоду слід виокремити трактат "Меморіал про устрій Речі Посполитої" доктора права Яна Остророга (1436-1501) та працю Анджея Фрича-Моджевського (1503-1572) "Про виправлення Речі Посполитої". Згадані вчені були видатними теоретиками державного права й виступали послідовними прихильниками централізації і зміцнення Польщі. Бурхливий розквіт переживала література, найвизначнішими представниками якої були фундатори польської літературної мови - Миколай Рей і Ян Кохановський.
Основные события 1848-1849 гг. в Италии:
1) предпосылки революции – движение карбонариев;
2) начало революции в Австрийской империи;
3) революция в Милане и Венеции;
4) либеральные реформы итальянских правительств;
5) войны итальянских государств против Австрии;
6) восстание в Папской области 1849 года;
7) новые войны Пьемонта за объединение Италии;
8) подавление восстаний в Папской области и Венеции.
Политические деятели, решавшие задачу объединения Италии:Джузеппе Гарибальди, Джузеппе Мадзини, Карл Альберт, Виктор Эммануил II, Камилло Кавур. Наибольшие симпатии вызывает образ Джузеппе Гарибальди, потому что он изначально, ещё при жизни этого человека, формировался как образ идеального героя, бескорыстного и пылкого борца за счастье народа. Другое дело, что неясно, насколько этот образ соответствует действительности: за героизацией часто сложно увидеть настоящего человека.
Причины успешного завершения объединения Италии:
1) промышленный переворот в Пьемонте обеспечил армию необходимыми деньгами, новыми вооружениями и т. Д.;
2) либеральные реформы обеспечили единство населения Пьемонта, поддержку населением правительства;
3) большую роль сыграла политическая поддержка Франции (однако из-за неё в объединённую Италию не вошла Корсика, хотя имела все культурно-языковые предпосылки);
4) инициатива итальянских революционеров во главе с Гарибальди;
5) население Италии было настроено на объединение, что показало на плебисците 21.10.1860.
6) правительство Италии воспользовалось удачным моментом: войной между Австрией и Пруссией 1866 года;
7) правительство Италии воспользовалось удачным моментом: войной между Францией и Пруссией (не до конца: присоединён был Рим, но не Корсика).