До якої із зазначених країн населення західноукраїнських регіонів виїздили на постійне проживання у ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.: а) Данія; б) Німеччина; в) Росія; г) Бразилія.

👇

Ответ:

френки9

13.12.2022

Г) Бразилія

Объяснение:

емігранти в основному були з Буковини, Галичини, Полісся, Волині, Бразилія виділяла ділянки землі для переселенців тому туди їхали на постійне проживання.

4,4(47 оценок)

Открыть все ответы

Ответ:

ЭлинаПринцесса55555

13.12.2022

Литовцы достаточно поздно появляются на авансцене европейской истории, их политичсская и экономичсская жизнь, о которой нам сообщают источники начиная со второй половины XII в. , дышит глубокой архаикой. Распадаясь на множество разрозненных племен, литовцы уже тогда состояли из двух этнографических групп – аукштайте (верхняя Литва) жемайте (нижняя или «Жмудь» русских источников) . Они занимались земледелием, скотоводством и всякого рода промыслами: охотой, рыболовством, добычей меда диких пчел. Литовцы были хорошими воинами, а под влиянием немецкой агрессии весь быт их перестраивается на военный лад. Прекрасно зная свои леса и болота, литовцы хитростью заманивали рыцарей в чащобу, наносили неожиданные удары по немецким замкам.
О многих славных победах литовцев повествуют немецкие хронисты, которых трудно заподозрить в симпатиях к противнику. Однако справиться с таким сильным врагом, как рыцари, литовцы не могли: не хватало ни людских, ни материальных ресурсов. В этих условиях начинается экспансия литовцев на юг и юго-восток, начинается литовское «завоевание» . Распространялся, собственно, не литовский этнос, а власть литовских князей, причем процесс проникновения в русскую среду этой власти был постепенным, капиллярным.
Литовские князья утверждаются на столах в некоторых русских городах. Явление это напоминает появление на Руси несколькими столетиями раньше Рюриковичей. Натиск на Русь становится интенсивнее после тою, как литовскому князю Миндовгу удается уничтожить своих противников и добиться некоторой централизации. Происходит это в 40-50-х годах XIII в. Централизация была относительной, «союз союзов» литовских племен был рыхлым, и «самодержетво» Миндовга (по определению русского летописца) – не более чем цветастый риторический оборот.
Однако именно в это время начинает складываться ядро Литовско-Русского государства, или как оно чаще называется в исторической литературе: «Великое княжество Литовское в узком смысле этого слова» . Территориальный рост продолжался и при преемниках Миндовга, особенно при князе Гедимине (1316-1341 гг.) . В состав центра будущего государства входят земли верхней Литвы – аукштайте и «приросшие» к ним земли Черной Руси, – т. е. Понеманья, а также некоторые части Полоцкой и Турово-Пинской земель. Тут необходимо обратить внимание на одно очень интересное явление. Уровень политического развития литовских «завоевателей» был ниже, чем восточнославянского населения. В то же время литовские князья нуждались в тех материальных и людских ресурсах, которыми обладали русские земли.
Такого рода обстоятельства обусловили русификацию верхушки литовцев. Литовские князья принимают крещение в православие, усваивают русский язык, культуру. Одно время даже столица формирующегося государства находилась на русской территории – в Новгородке Литовском. Позже она была перенесена в Вильно, но характер отношений между этносами в формирующемся государстве остался тем же. Дело, начатое первыми великими литовскими князьями, было продолжено князьями Ольгердом и Кейстутом. Они договорились между собой, разделив функции: Кейстут занимался обороной Литвы от рыцарей, а Ольгерд осуществлял захваты русских земель.
В состав Великого княжества Литовского вошли такие древнерусские земли, как Полоцкая, Смоленская (уже при Витовте в начале XV в.) , Киевская, Чернигово-Северская, Волынская, самая южная – Подолье. Долго шла борьба за Галичину, которая в конце концов оказалась в руках Польши. Древнерусские земли входили в состав Великого княжества на правах автономии. Дело в том, что великие князья литовские придерживались принципа «мы старины не рухаем, а новин не вводим» , довольствовались сбором дани с присоединенных земель и привлечением к участию в общеземском ополчении местных вооруженных сил.
Такого рода отношения закреплялись в специальных договорах – уставных: грамотах, весьма напоминавших договоры Новгорода с князьями. Формировалось федеративное государство, пусть со своеобразной, средневековой, но федерацией.

4,7(23 оценок)

Ответ:

ВладиславБелоус

13.12.2022

Відповідь:

Філіпп IV Вродливий (фр. Philippe IV le Bel; 1268 — 29 листопада 1314) — французький король (1285—1314), син Філіппа III Сміливого, з династії Капетингів. Філіпп IV був одружений з 16 серпня 1284 року з Жанною I Наварською (11 січня 1272 — 2 квітня 1305), королевою Навари й графинею Шампані з 1274 року. Тому був також королем Навари як Філіпп I з 1284 року. Наступником Філіппа став його син Людовик X Сварливий.

З біографії

Наварру та Шампань Філіпп приєднав до Королівства Франція, але король не полишав надії захопити велике графство Фландрію. Його військам вдалося вдертися на її територію, але ополчення з ремісників і селян завдало поразки лицарському війську. Пів тисячі позолочених острогів було знято з вбитих лицарів і розвішено у місцевому соборі. Через те сутичка отримала назву «битва острогів». Та Філіпп одружився з Марією Брабандською і все ж встановив владу над графством, а також над кількома його містами.

Філіпп IV Вродливий увійшов до історії як перший монарх Королівства Франція, що скликав 1302 року Генеральні штати, які мали виступати представницьким органом різних суспільних станів (шляхти, духівництва та міщанства) при королі та давати дозвіл на введення нових поборів з населення. Якщо добре розібратися, то самостійно цей орган нічого не вирішував, а лише підтверджував владу короля. Реформи розширили повноваження Паризького парламенту, а армія з феодалів змінилася на наймане військо з суворою дисципліною.

Також, цей монарх вирізнився конфліктом із папством, з якого вийшов формальним переможцем, ув'язнивши 1308 року Папу Римського в місті Авіньйон на 70 років. Цей конфлікт виник через те, що король заборонив вивозити десятину з Королівства Франція до Риму. Ця подія ввійшла в історію під назвою Авіньйонський полон.

Падіння Філіппа IV з коня під час полювання

Помер через 25 днів після падіння з коня на полюванні. Через те, що одразу після падіння в нього відібрало мову, що короткочасно галось й раніше, коли все минуло, то ймовірно він помер від повторного порушення мозкового кровообігу у вигляді інсульту, а не через наслідки черепно-мозкової травми, зважуючи ще й на те, що його брат Шарль помер з такими же клінічним проявами до смерті, але не після травми, що може свідчити про сімейну схильність до порушення мозкових кровоносних судин[1]. Він був першим в історії французьким королем, який народився і помер у замку Фонтенбло.

Пояснення:

можешь выпесать что для тебя будет важно, и если будут еще какие-то ответы дай мне лучший ответ

4,8(99 оценок)

Это интересно:

Стиль-и-уход-за-собой

25.11.2021

Обвисание груди в молодом возрасте: как избежать...

Дом-и-сад

30.08.2022

Как освободить лезвие бритвы от ржавчины одним приемом?...

Здоровье

07.01.2021