Вірш викликав неоднозначну реакцію громадськості. З одного боку, Кіплінгу було пред'явлено звинувачення в зневажливому ставленні до неєвропейських народів, в зображенні їх як недорозвинених, небезпечних, таких, що вимагають постійного контролю та до з боку «білих націй». У зв'язку з цим текст часто розглядався як расистський та проєвропейський-шовіністичний, як прикриття для проведення колонізаторської політики, в першу чергу Великою Британією, виправдовуючи її завоювання в Азії та в Африці гуманістичними міркуваннями. Ряд сучасників Кіплінга, наприклад Марк Твен, гостро критикували його позицію, позначену у вірші «Тягар Білих».
З іншого боку, у своєму не менше відомому вірші «Балада про Захід та Схід» Кіплінг показує себе тонким психологом і знавцем особливостей та проблематики складних взаємин культур Європи та Сходу, побудованих на абсолютно різних ідеологічних та світоглядних фундаментах. У цьому аспекті «Тягар Білих» розглядається також як спроба автора пробити глуху стіну нерозуміння, знайти спільну мову між різними расами та культурами, нехай і з погляду європейця-колонізатора. Під час оцінювання особистої позиції Кіплінга не можна не враховувати і той факт, що сам поет народився, виріс та прожив значну частину свого життя в колоніях, прекрасно знав і любив Схід і його мешканців (особливо Індію)
На протяжении долгого времени представители рода Фудзивара становились регентами, женили императоров на женщинах своего клана и фактически являлись настоящими правителями Японии. Императоры, как правило, рано отрекались от трона и уходили -в какой-либо из буддийских монастырей, правда сохраняя за собой определенное политическое влияние. А регенты из рода Фудзивара превращали малолетних наследников престола в свои послушные орудия. Это не давало возможности создать централизованное государство.