характеризувався переходом від мануфактури, з її ручною ремісничою технікою, до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Він забезпечував впровадження у виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані призвів до формування соціальної структури індустріального суспільства: буржуазія і пролетаріат стали основними суспільними верствами. Відбулися зміни і в середовищі буржуазії: замість купця головну роль почав відігравати фабрикант. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).
Промисловий переворот - це світовий процес, що визначався загальними законами й одночасно мав особливості у кожній країні.
Першою здійснила промисловий переворот Англія в останній третині XVIII - середині XIX ст. Але передумови промислового перевороту визріли вже
в середині XVIII ст. Буржуазна революція розчистила шлях для швидкого розвитку індустріального суспільства. Аграрний переворот і політика огороджування створили резерв найманої робочої сили, необхідної для розвитку фабричної промисловості. Розширився внутрішній товарний ринок, в який втягувалися робітники і фермери. Мануфактурний процес до-сяг високого рівня спеціалізації і диференціації, вдосконалювалися знаряддя праці. Винахід машин став економічною потребою людського суспільства, з'явилися спеціалізовані мануфактури з виробництва знарядь праці. Вільні кошти в руках англійської буржуазії забезпечили практичне застосування винаходів та їх швидке впровадження у виробництво. Промисловий переворот в Англії спирався на економічні ресурси багатьох країн, і в першу чергу англійських колоній.
Технічний прогрес передував промисловому перевороту і відбувався в ході його розвитку. Були винайдеш механічний летючий човник Д. Кея для ткацького верстата, механічний ткацький верстат Е. Картрайта. Машинне виробництво впроваджувалося в металургію. Токарно-гвинторізний верстак Г. Моделі став основою металообробного виробництва. Промислова революція почалася в бавовняній промисловості. Швидко застосовувалися парові двигуни. У 40-50-х роках XIX ст. почалося будівництво великих океанських суден, у 1825 році з'явилася перша залізниця. Розвиток транспортних засобів сприяв прискоренню розвитку металургійної, металообробної промисловості, налагодженню зв'язків між різними галузями виробництва та економічними районами країни.
Перемога машинного виробництва призвела до формування структури індустріального суспільства. Сформувався промисловий пролетаріат, що становив 45,5% зайнятого населення. Урбанізація перетворила Англію в країну міст і фабричних поселень. Три чверті населення промислових міст становили робітники і ремісники. В сільському господарстві в 1850 р. було зайнято 21% населення.
Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж в Англії - в 1805 - 1810 рр., а завершився наприкінці 60-х років XIX ст.
Вирішальний етап промислового перевороту почався після революції 1848-1849 рр. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну,
хімічну, гірничу, машинобудівну. Загальний обсяг промислової продукції зріс майже вдвоє, внутрішньої торгівлі - в 2 рази, зовнішньої - в 3 рази. Довжина залізниць досягла 17,6 тис. км. Виробництво чавуну зросло втроє, виплавка сталі - у 8 разів. У промисловості й на транспорті кількість парових двигунів з 7,7 тис. сягнула 27,8 тис.
Важливою особливістю економіки Франції був швидкий розвиток фінансового капіталу в порівнянні з промисловістю і торгівлею. В 1800 р. створено Французький банк, у 1818 р. -ощадну касу. Паризька біржа перетворилася у грошовий ринок європейського масштабу. Фінансовий капітал володів майже всіма залізницями країни. Позичковий капітал Франції за кордоном становив 10 млрд. фр.
, машини, мінеральні добрива, виконувалися дренажні р
ПЕШИЕ ВОИНЫ. Чем больше становилось государство, чем богаче становился Египет, чем всё большая власть сосредотачивалась в руках фараона, тем всё большее и тренированное войско было нужно фараону. А как известно владыки государств часто бывают ненасытны. Вот потому-то фараону нужно было постоянное большое и хорошо обученное войско. Египет был государством со строгим учётом всего. В Египте не было проблем с переписью населения, всё было учтено: каждый десятый юноша забирался в армию, и уходил туда на многие годы. Юношей разбивали на отряды, в каждом отряде осваивали один вид оружия. У одних это были луки и стрелы; у других - копья; боевые топорики; кинжалы. Наконечники копий, топорики и кинжалы были бронзовые. Бронза - это сплав меди и олова, который давал большую твёрдость. А чтобы усилить её (твёрдость), кинжалы делали короткими и массивными (чтобы они не согнулись при ударе). Кинжал был коротким оружием и, чтобы защититься от копья противника в рукопашном бою, пехотинец имел кроме кинжала небольшой лёгкий щит. Фараоны гордились своими военными победами, а потому в гробницах часто изображались колонны выступивших в поход пеших воинов, идущих нога в ногу. БОЕВЫЕ КОЛЕСНИЦЫ. В середине второго тысячелетия до нашей эры в египетском войске появились новые отряды - боевых колесниц. Колесница была маленькая и лёгкая. Делалась она из крепкого дерева. На двух колёсах маленькая площадка, рассчитанная на двух человек - возницы и лучника. От площадки шло дышло - длинная палка, за которую колесницу везли два коня. Колесница была дорогостоящим видом оружие, а потому только богатые египтяне могли быть колесничими. Колесница украшалась разными бляшками, а головы коней - разноцветными страусиными перьями. Можно представить какое ошеломительное действие производили колесницы, молниеносно врываясь в строй противника.
В крупных сражениях начинали лучники - издалека осыпая врага стрелами, затем в ряды противника молниеносно врывались боевые колесницы, нарушая строй и порядок их рядов. И у ж потом шли пехотинцы, вооружённые копьями и топориками.
Бегущего неприятеля догоняли и добивали (или брали в плен) на колесницах.
Отряды боевых колесниц, могли быстро преодолеть огромные пространства и внезапно напасть на ничего не подозревающего противника.
ВОЕННАЯ ДОБЫЧА. Древний Египет - большое и сильное государство. Ни одно соседнее, не могло равняться с ним по величине. И конечно, велик был соблазн завоевать или ограбить соседей. Южнее Египта вдоль Нила от первого до третьего порога простиралось государство Нубия, славящаяся своими золотыми рудниками. На запад от Египта жили скотоводческие племена ливийцев. На северо-востоке, совсем рядом был Синайский полуостров богатый залежами меди. А ещё севернее - Палестина, Сирия, Финикия.
Когда в войске фараонов появились лёгкие боевые колесницы, войско египтян стало делать ежегодные набеги на соседей, пригоняя захваченный скот и пленников и привозя ценную древесину, золото, серебро, драгоценные камни и многое другое.
САМЫЕ КРУПНЫЕ ЗАВОЕВАНИЯ СОВЕРШИЛ ОКОЛО 1500 ГОДА ДО НАШЕЙ ЭРЫ ФАРАОН ТУТМОС (ударение на последний слог). При Тутмосе египтяне захватили Нубию с её золотом. А его походы в Азию привели к тому, что в состав Египта вошёл Синайский полуостров, и дальше Палестина, Сирия, Финикия; отодвинув границу Египта аж до реки Евфрат. Лишь через несколько столетий порабощённые египтянами народы, смогли обрести свободу.
ПОЯВЛЕНИЕ РАБОВ. Успешные войны египтян приводили к захвату огромного количества пленных. Они становились рабами - так как всё больше требовалось людей для возделывания земель фараона и вельмож, всё больше требовалось рабочих сил на строительстве дворцов и гробниц фараонов. Фараон мог милостиво подарить пленников воеводам и отличившимся в бою колесничим.
Всё больше чужеземцев влачило рабскую долю в долине реки Нил.
ТЯГОТЫ ПОХОДНОЙ ЖИЗНИ РЯДОВОГО ВОИНА. Богатые воеводы фараона, колесничие возвращались из военных походов с добычей и богатели. Жизнь рядового воина в таких походах была трудна. Брёл он навьюченный как мулл, всё на своём горбу тащил: и запасы воды (как без неё прожить в песках пустыни), и чёрствые лепёшки... И если живой домой добирался, то и там разруха: без кормильца земля хирела, а семья голодала.
Фараоны не доверяли египетским воинам, боялись заговоров вельмож и бунта рядовых воинов. Потому нанимали для своей охраны НАЁМНОЕ ВОЙСКО, веря, что за хорошую плату чужеземцы будут верны им.
Нектанеб I(по-египет.Хеперкара Нехтнебеф)—фараон Древнего Египта,правивший в 380—362 годах до н.э.Первый фараон XXX(Себеннитской),последней коренной древнеегипетской династии.Нектанеб I был родом из Себеннита(егип. Теб-Нутер).Он занял престол,свергнув Неферита II.Своей резиденцией сделал родной город Себеннит.Нектанеб I унаследовал от Мендесской династии определённые отношения с Эвагором Саламинским и персами.Сообщения античных авторов очень кратки и указывают только на то,что смена династии произошла во время войны с персами и,что Эвагор не мог рассчитывать на Нектанеба.Нектанеб между тем деятельно готовился к войне,будучи уверен,что,освободившись от кипрской войны и устроив малоазиатские дела,Артаксеркс II должен будет для восстановления империи Ахеменидов в полном объёме двинуться на Египет.Так как тогда никто не обходился без греческих наёмников,то он пригласил на свою службу искусного афинского полководца Хабрия.Но Фарнабаз,назначенный Артаксерксом в главнокомандующие,убедил персидского царя сделать афинянам представление о несовместимости пребывания Хабрия в Египте с добрыми отношениями Афин к Персидской державе. Персидский царь был в то время распорядителем судеб Эллады, и афиняне не только, покорно подчинившись его повелению и отозвали Хабрия, но даже послали на службу к царю полководца Ификрата.
Нектанеб IВ 374 году до н. э. из Акко выступила на Египет огромная персидская армия, насчитывающая, по словам античных историков, 200 тысяч персов, 20 тысяч греческих наемников и 300 военных судов. Командовал этой армией Фарнабаз. Тем временем Нектанеб укрепил всё устье Нила, и у Пелусия заградил вход в страну каналами и дамбами. Эту оборону нельзя было пробить, но флот Фарнабаза обошёл укрепления, и персы высадились у мендесского русла. Гарнизон Мендеса, 3000 воинов вступил в отчаянный бой, но был истреблён превосходящими силами неприятеля, который овладел городом, срыл его стены, а жителей обратил в рабство. Это произошло довольно быстро, пока ещё не успело прибыть всё персидское войско. Ификрат советовал немедленно, не дожидаясь его, идти на Мемфис, пока ещё не защищённый. Фарнобаз был против и не позволял Ификрату на свой страх и риск попытаться взять Мемфис, боясь, что он потом не отдаст города персам. Между тем время тянулось. Персидские воины начали грабить страну и её храмы, устраивать массовую резню населения, и продавать его в рабство. Пока персидское командование собирало свою армию, занимающуюся мародерством, Нектанеб сильно укрепил Мемфис и даже перешёл в наступление к взятой персами крепости. В происходящих стычках египтяне оставались часто победителями. Тем временем на Ниле наступило половодье, после чего персидской армии пришлось отступить из Египта с потерями. Ификрат бежал в Афины. В 373 году до н. э. афинский полководец Тимофей предложил свои услуги Артаксерксу II, но и ему не удалось покорить Египет. Нектанеб имел право торжествовать победу и начертать на одной из стен в Карнаке традиционный список побежденных им азиатских варваров. Нектанеб I всячески угождал жречеству. На первом же году своего царствования он отдал храму Нейт в Саисе десятину с золота, серебра и всего прочего, ввозимого из стран «греческого моря» и производимого в Навкратисе. В надписи, посвящённой этому дарению, царь изображался не только заботящимся о строительстве и снабжении храмов, но и спрашивающим у жрецов совета во всяком храмовом деле и поступающим по их слову. Тем не менее, он, по-видимому, не поддерживал интересов жречества в той мере, в какой это было для них желательно, так как демотическая хроника намекает, что фараон пользовался своей властью над Египтом и храмами лишь с целью получения серебра.
характеризувався переходом від мануфактури, з її ручною ремісничою технікою, до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Він забезпечував впровадження у виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної галузі. У соціальному плані призвів до формування соціальної структури індустріального суспільства: буржуазія і пролетаріат стали основними суспільними верствами. Відбулися зміни і в середовищі буржуазії: замість купця головну роль почав відігравати фабрикант. Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).
Промисловий переворот - це світовий процес, що визначався загальними законами й одночасно мав особливості у кожній країні.
Першою здійснила промисловий переворот Англія в останній третині XVIII - середині XIX ст. Але передумови промислового перевороту визріли вже
в середині XVIII ст. Буржуазна революція розчистила шлях для швидкого розвитку індустріального суспільства. Аграрний переворот і політика огороджування створили резерв найманої робочої сили, необхідної для розвитку фабричної промисловості. Розширився внутрішній товарний ринок, в який втягувалися робітники і фермери. Мануфактурний процес до-сяг високого рівня спеціалізації і диференціації, вдосконалювалися знаряддя праці. Винахід машин став економічною потребою людського суспільства, з'явилися спеціалізовані мануфактури з виробництва знарядь праці. Вільні кошти в руках англійської буржуазії забезпечили практичне застосування винаходів та їх швидке впровадження у виробництво. Промисловий переворот в Англії спирався на економічні ресурси багатьох країн, і в першу чергу англійських колоній.
Технічний прогрес передував промисловому перевороту і відбувався в ході його розвитку. Були винайдеш механічний летючий човник Д. Кея для ткацького верстата, механічний ткацький верстат Е. Картрайта. Машинне виробництво впроваджувалося в металургію. Токарно-гвинторізний верстак Г. Моделі став основою металообробного виробництва. Промислова революція почалася в бавовняній промисловості. Швидко застосовувалися парові двигуни. У 40-50-х роках XIX ст. почалося будівництво великих океанських суден, у 1825 році з'явилася перша залізниця. Розвиток транспортних засобів сприяв прискоренню розвитку металургійної, металообробної промисловості, налагодженню зв'язків між різними галузями виробництва та економічними районами країни.
Перемога машинного виробництва призвела до формування структури індустріального суспільства. Сформувався промисловий пролетаріат, що становив 45,5% зайнятого населення. Урбанізація перетворила Англію в країну міст і фабричних поселень. Три чверті населення промислових міст становили робітники і ремісники. В сільському господарстві в 1850 р. було зайнято 21% населення.
Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж в Англії - в 1805 - 1810 рр., а завершився наприкінці 60-х років XIX ст.
Вирішальний етап промислового перевороту почався після революції 1848-1849 рр. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну,
хімічну, гірничу, машинобудівну. Загальний обсяг промислової продукції зріс майже вдвоє, внутрішньої торгівлі - в 2 рази, зовнішньої - в 3 рази. Довжина залізниць досягла 17,6 тис. км. Виробництво чавуну зросло втроє, виплавка сталі - у 8 разів. У промисловості й на транспорті кількість парових двигунів з 7,7 тис. сягнула 27,8 тис.
Важливою особливістю економіки Франції був швидкий розвиток фінансового капіталу в порівнянні з промисловістю і торгівлею. В 1800 р. створено Французький банк, у 1818 р. -ощадну касу. Паризька біржа перетворилася у грошовий ринок європейського масштабу. Фінансовий капітал володів майже всіма залізницями країни. Позичковий капітал Франції за кордоном становив 10 млрд. фр.
, машини, мінеральні добрива, виконувалися дренажні р