В 1818 году Старший жуз вновь обратился с о принятии их в российское подданство. В мае 1824 года император Александр I подписал грамоту о принятии в подданство 14 султанов Старшего жуза, кочевавших в Семиречье. В 1830 году присягу приняло население нескольких волостей Среднего жуза. Затем в течение 15 лет в российское подданство вступили почти все остальные роды Старшего жуза.
присоединение к России было единственным на тот момент выходом из сложившейся ситуации, поскольку риск потери государственности был очень велик. Естественно, что Российская Империя, желая защитить свои новые владения, приняла ряд мер по обеспечению безопасности присоединенных территорий. Кроме того, России было необходимо обеспечить безопасность торговых караванных путей, ведущих в Западный Китай и Среднюю Азию
Відносини дохристиянської Русі і Візантії так само, як і історія християнської Церкви в Київській Русі до 988 року, належать до найбільш цікавого пласту нашої історії. В деяких випадках відсутність достатньої інформації для ґрунтовного дослідження, зафіксованої очевидцями, не дозволяє із стовідсотковою впевненістю говорити про окремі історичні деталі. Наприклад, в нашому літописі питання існування християнства на Русі до володимирового хрещення серед істориків досі залишається на рівні припущень, а саме хрещення розділяється на п’ять не однакових за часом тривалості етапів. Проте одне ми знаємо достеменно – побожна Русь завжди була міцно пов’язана з Візантією, від якої черпала повною мірою християнську культуру і церковну традицію. Про це свідчить лист Візантійського імператора Михаїла VII Дуки (1073 – 1085) до київського князя Всеволода Ярославовича: «Навчають мене священні книги і достовірна історія про те, що наші держави мають один і той самий корінь… одне і те саме слово було розповсюджене божественними самовидцями котрі проголосили Слово Євангелія»