Ярлык -- ханская грамота, дававшая русским князьям право властвовать в своих княжествах;
Иго - угнетающая, порабощающая сила;
Ордынский выход - дань, которую уплачивали русские князья в 13-15 вв. Золотой Орде;
Баскак -- наместник хана Золотой Орды. В русских землях занимался переписью населения и сбором дани;
Смерды -- зависимое население в княжеской или боярской вотчине;
№2
После установления ордынского владычества русским князьям приходилось получать разрешение править на своих землях (получать ярлык). Главным стал владимирский князь и центр государства фактически переместился во Владимиръяснение.
№3
В 1262 году во многих городах - Ростоее, Суздале, Ярославле, Владимире и др. - начались народные волнения. Они были вызваны злоупотреблениями при сборе дани. Многие баскаки и сборщики выхода были убиты. И хотя ордынцы сумели подавить движение и жестоко наказать восставших, они были вынуждены пойти на некоторые уступки. Право сбора дани было передано русским князьям.
№4
А Руси, как единого государства в то время не было. Часть княжеств с Ордой воевали. Часть с Крестоносцами. И иногда княжества воевали между собой. Александр с Ордой дружил и ездил туда за ярлыком на княжение. В орде он подружился с ханом Батыем и побратался с его сыном Сартаком. По обычаям того времени это означало, что для Батыя он стал сыном. Примерно в 1248 году Александр Невский получил в княжение Киев и "всю землю Русскую". Однако, в Киев Александр не поехал и остался в Новгороде. Княжествам, где правил Александр Невский его политика, по-видимому, была полезна.
№5
ю политику Александра Невского по отношению к орде я бы описал так:
1) Во-первых, Александра Невский продолжил подчиняться татаро-монгольским ханам. Кстати, он вступил на престол именно при поддержке Батыя.
2) Во-вторых, он отказался сотрудничать с Западом, предлагавшим военную против монголо-татар (Запад, разумеется, выставлял встречные требования в обмен на поддержку).
3) По всей видимости, причиной подобного послушания стал тот факт, что русские княжества в тот момент были раздроблены, и если бы они восстали, то могли быть окончательно уничтожены. Поэтому Александр Невский решил, в первую очередь, заняться укреплением своего авторитета среди русских князей и стремился объединить силы Руси воедино для борьбы с врагом.
4) Также Александру удалось снизить зависимость от монголо-татар:
в 1262 году произошло победное восстание в городах Владимиро-Суздальской Руси;
ему также удалось добиться, чтобы Русских людей не обязывали воевать за Орду.
Объяснение:бразование Золотой Орды
После возвращения из похода в Центральную Европу в 1242— 1243 гг. Батый стал правителем собственного государства, первоначально являвшегося улусом Монгольской империи. Вскоре после смерти Батыя в 1256 г. этот улус получил полную самостоятельность. Позже за государством, созданным Батыем, закрепилось название Золотая Орда. Это государство включило Северное Причерноморье, Крым, Северный Кавказ, Среднее и Нижнее Поволжье, Урал, Западную Сибирь, Хорезм. В начале XIV в. Золотая Орда была одним их крупнейших государств мира.
В состав Золотой Орды входило множество племён и народов. Они вели как оседлый, так и кочевой образ жизни. Подвластное кочевое население поставляло завоевателям лошадей, скот, кобылье молоко; земледельческое население отдавало им большую часть своего урожая. Монгольская знать присвоила себе лучшие земли и пастбища.
Во главе Золотой Орды стоял хан. Этот титул носили только потомки Чингисхана — Чингизиды. Хану принадлежали все земли и население. Его власть опиралась на огромное войско и многочисленных чиновников.
Первой столицей Золотой Орды стал город Сарай (в переводе — дворец), основанный Батыем недалеко от нынешней Астрахани. Сарай возводили мастера, согнанные из покорённых государств, в том числе и из Руси.
Объяснение:
Зовнішня політика США після закінчення Першої світової війни базувалась на солідній економічній і військовій могутності і мала на меті утвердити лідерство США у післявоєнному світі
Це вело до експансіоністських кроків з їх боку, до підкорення світових ринків. США виступали в ролі арбітра при вирішенні складних міжнародних проблем (репараційні платежі на Версальській конференції).
Післявоєнні роки були роками утвердження США як провідної держави світу. Ситуація для цього була досить сприятлива. Одні конкуренти розгромлені, інші – ослаблені.
Не дивно, що в США не хотіли змиритися з рішенням Паризької мирної конференції. Вважали, що США нічого не одержали, поставили себе під загрозу виконання зобов’язань перед європейськими державами. Ізоляціоністи (ті, хто не хотів зв’язувати США зобов’язаннями перед Лігою Націй, де керівна роль належала європейським державам) не допустили ратифікації Версальського договору. США не стали членом Ліги Націй.
США не змирилися з фактом появи на міжнародній арені нової держави – радянської Росії. Вони її не тільки не визнавали, але й взяли курс на знищення шляхом економічної і політичної блокади, надання воєнної до білогвардійцям і вдалися до прямої збройної інтервенції. Їх війська у квітні 1918 р. висадились з воєнних кораблів на півночі Росії в Мурманську і Архангельську. У серпні того ж року США здійснили висадку своїх військ на Далекому Сході. США мали намір відірвати від Росії Далекий Схід і Сибір, відновити там владу буржуазії. Таким чином, США фактично були в стані війни з радянською Росією. Громадяни США, які виявляли симпатії до радянської Росії, піддавались репресіям, аж до тюремного ув’язнення, звільнення з роботи та ін.
Збройна інтервенція імперіалістичних країн проти радянської Росії зазнала поразки. США і після цього продовжували проводити щодо Росії політику невизнання, блокади й ізоляції, політику збирання антирадянських сил. Це був курс на те, щоб примусити радянську Росію повернутися на капіталістичний шлях розвитку. Вони намагалися не допустити і угод країн Західної Європи з радянською Росією, вважаючи, що це прискорить її падіння. Навіть особисті контакти громадян США і Росії були надто ускладненими.
Після Першої світової війни монополії США, маючи великі економічні, фінансові можливості, проникали на європейські ринки. Це привело до загострення американо-англійських, американо-французьких суперечностей. Зауважимо, що характер суперечностей не був небезпечний для збереження миру.
Конференція у Вашингтоні, скликана 12 листопада 1921 р. за ініціативою США, повинна була надати їх курсу на експансію на Далекому Сході міжнародного визнання і згоди. Аналіз документів, підписаних учасниками конференції, це підтверджує. Боротьба провідних країн Заходу за новий переділ світу вступила в стадію свого вирішення. США не бажали нікому нічого уступати.
У період стабілізації, коли економіка країни була на піднесенні, посилилась експансія американського імперіалізму. Завоювання нових ринків збуту товарів, встановлення контролю над сировинними ресурсами в Латинській Америці, в Азії. Це досягалось, перш за все, шляхом надання позик.
З 1914 по 1929 рік експорт капіталу з США досяг 27 млрд. доларів. Позики надавались вибірково. Одержувачем американських позик були фашистська Італія, Німеччина. Категорично було заборонено надавати позики Радянському Союзу.
США стали світовим кредитором. Їх боржники: Англія і Франція – 4 млрд. доларів, Італія – 2 млрд. Доларів. Монополії США скупляли контрольні пакети акцій підприємств, відкривали філії своїх підприємств в Європі, Латинській Америці, Азії. Це вело до одержання ними там надприбутків.
США уважно стежили за подіями в Європі, Азії. Вони намагались закріпити там свої позиції, виступали в ролі головного арбітра (план Дауеса, план Юнга). Їх непокоїв революційний рух в Європі, зростання економічної і воєнної могутності СРСР. Вони анулювали воєнні борги країнам Європи, настояли на зменшенні репарацій з Німеччини. У 20-ті роки у США склались особливі відносини з Німеччиною. У 1921 р. вони підписали договір з Німеччиною, а в 1923 р. вивели свої війська з німецької території.
США взяли курс на економічне відродження Німеччини, надали їй кредитів майже на 20 млрд. марок. Американська компанія "Дженерал електрик" мала контрольний пакет акцій німецького електротехнічного концерну АЕГ. "Дженерал моторс" утвердилась у німецькій компанії "Адам Опель". Взагалі 80% іноземного капіталу в Німеччині належало США. Не буде перебільшенням сказати, що американський капітал сприяв не тільки економічному, але й воєнному відродженню Німеччини. Власне і Г. Гувер не приховував, коли заявляв, що ми рятуємо не Німеччину, а себе.