Після смерті свого батька, короля Юрія I Львовича, правив Галицько-Волинською державою разом зі своїм братом Левом II. Уперше згадується 1315 року в грамоті краківського князя Владислава I Локетека. А в грамоті 1316 року Андрій і Лев Юрійовичі називають себе королями Руської землі — Галичини й Волині. Історики (зокрема, Михайло Грушевський) припускають, що від батька Андрій отримав Волинь, а Лев — Галицьку землю. У пізньому литовсько-руському літописі 16 століття Лева, проте, названо луцьким князем.
Андрій і Лев Юрійовичі у 1316 році брали участь у боротьбі краківського князів проти магдебурзьких маркграфів. Налагодивши тісні союзницькі зв'язки з польським королем Владиславом I Локетком і Тевтонським орденом, намагалися послабити залежність від Золотої Орди. Сприяли торгівлі між галицькими і польськими купцями. Успішно боролися проти монголо-татар, захищаючи західнослов'янські землі від їхніх набігів, і з Литвою. Збереглася грамота Андрія Юрійовича з печаткою, де він титулував себе королем Галичини та Володимирії. Загинув одночасно з Левом ІІ Юрійовичем (1323), на думку деяких істориків — у боротьбі з монголо-татарами, інших — з литовцями, захищаючи від них Підляшшя. Литовсько-руські літописи XVI століття розповідають, ніби Андрій і Лев Юрійовичі (названі Володимиром Волинським і Левом Луцьким[джерело?]) загинули у війні з великим князем литовським Гедиміном. Натомість Локетек у листі 1323 року до Папи Івана XXII писав, що ці князі, що були захистом Польщі від татар, нещодавно загинули, ймовірно, у боротьбі з Золотою Ордою.
Після смерті Андрія Юрійовича пряма лінія нащадків Романа Великого майже припинилася. Деякий час номінально правив Володимир Львович, приблизно до кінця 1324 — початку 1325 років[3]. Потім на галицько-волинський престол було за мазовецького князя Болеслава Тройденовича, який прийняв ім'я Юрія ІІ. Таким чином перервалась династія українських королів Романовичів.
У короля Андрія була дочка Ганна-Буче, яка стала дружиною короля Русі Дмитра-Любарта.
Париж являлся и является одним из основных центров политической, экономической и культурной жизни Европы. А как возник город Париж – вековая столица Франции и всемирная «гавань» свободных художников?
Город Париж возник, как небольшое рыбацкое поселение галльского племени паризиев на омываемом Сеной острове Сите. Назвали они его Лютеция, что переводится с галльского языка, как «болото». Произошло это предположительно в III веке до нашей эры, но археологи сегодня находят на территории бывшей Лютеции останки предметов, которым более 4 000 лет.
В 52 году до нашей эры Лютецию завоевал Юлий Цезарь. Сделать это безукоризненно с точки зрения военной науки у него не получилось, так как паризии сожгли все мосты и не пустили римские войска на остров, и тогда римляне просто обосновались напротив острова Сите, на левом берегу сены.
Постепенно римляне стали контролировать все прилегающие к Лютеции территории и сделали их свой провинцией, а также возвели на берегу Сены все «знаковые» для своей цивилизации сооружения – амфитеатр, форум и термы.
Римляне хозяйничали в Лютеции почти четыре с половиной века, и во время их правления, в 212 году уже нашей эры она была переименована в Париж (город паризиев). Примерно в это же время в Париж пришло христианство.
Когда гунны разрушили Римскую империю, в 451 году они подошли и к стенам Парижа, но, согласно легенде, от разорения город очень набожная женщина по имени Женевьева. С тех пор святая Женевьева считается покровительницей Парижа «на небесах».
В V веке нашей эры вся Галлия была захвачена племенами франков, а их король Хлодвиг I сделал Париж столицей всех своих земель. Так возник город Париж – главный город современной Франции.
Примером стойкости, чести и совести человеческого духа могут послужить такие личности, как Иван Туркенич, Олег Кошевой, Сергей Тюленин, Любовь Шевцова. Всех этих людей наградили почетным званием Героя Советского союза, но, к сожалению, посмертно. Каждый из них подвергался зверским пыткам и казням: их избивали до полусмерти, вешали прямо на глазах у других людей, чтобы напугать их, расстреливали... Но советские люди не боялись ни смерти, ни боли. Только сильный человек ни за что и никогда не продаст свою Родину, даже если придется заплатить ценой собственной жизни.
Після смерті свого батька, короля Юрія I Львовича, правив Галицько-Волинською державою разом зі своїм братом Левом II. Уперше згадується 1315 року в грамоті краківського князя Владислава I Локетека. А в грамоті 1316 року Андрій і Лев Юрійовичі називають себе королями Руської землі — Галичини й Волині. Історики (зокрема, Михайло Грушевський) припускають, що від батька Андрій отримав Волинь, а Лев — Галицьку землю. У пізньому литовсько-руському літописі 16 століття Лева, проте, названо луцьким князем.
Андрій і Лев Юрійовичі у 1316 році брали участь у боротьбі краківського князів проти магдебурзьких маркграфів. Налагодивши тісні союзницькі зв'язки з польським королем Владиславом I Локетком і Тевтонським орденом, намагалися послабити залежність від Золотої Орди. Сприяли торгівлі між галицькими і польськими купцями. Успішно боролися проти монголо-татар, захищаючи західнослов'янські землі від їхніх набігів, і з Литвою. Збереглася грамота Андрія Юрійовича з печаткою, де він титулував себе королем Галичини та Володимирії. Загинув одночасно з Левом ІІ Юрійовичем (1323), на думку деяких істориків — у боротьбі з монголо-татарами, інших — з литовцями, захищаючи від них Підляшшя. Литовсько-руські літописи XVI століття розповідають, ніби Андрій і Лев Юрійовичі (названі Володимиром Волинським і Левом Луцьким[джерело?]) загинули у війні з великим князем литовським Гедиміном. Натомість Локетек у листі 1323 року до Папи Івана XXII писав, що ці князі, що були захистом Польщі від татар, нещодавно загинули, ймовірно, у боротьбі з Золотою Ордою.
Після смерті Андрія Юрійовича пряма лінія нащадків Романа Великого майже припинилася. Деякий час номінально правив Володимир Львович, приблизно до кінця 1324 — початку 1325 років[3]. Потім на галицько-волинський престол було за мазовецького князя Болеслава Тройденовича, який прийняв ім'я Юрія ІІ. Таким чином перервалась династія українських королів Романовичів.
У короля Андрія була дочка Ганна-Буче, яка стала дружиною короля Русі Дмитра-Любарта.
Объяснение: