вся совокупность мер позволила добиться определенных успехов в развитии аграрного производства. в 1953-1958 гг. прирост сельхозпродукции составил по сравнению с предыдущими пятью 34%. за тот же период было освоено 42 млн. га целинных и залежных земель. но коренного улучшения в развитии сельского хозяйства не произошло. реорганизация мтс, выкуп сельскохозяйственными предприятиями у мтс техники на условиях подорвали многих хозяйств. непоследовательность аграрной политики проявлялась и в других преобразованиях, затронувших агросферу. начался новый этан укрепления колхозов и расселения неперспективных деревень. осуществлялись массовые преобразования колхозов в государственные сельскохозяйственные предприятия (совхозы). действовали силовые методы отраслями агросферы. в конце 50-х годов стала проводиться линия на свертывание личных подсобных хозяйств, на сокращение находящегося в личной собственности крестьян поголовья скота. усилились волюнтаристские методы руководства сельским хозяйством. после визита н. с. хрущева в сша (1959 г.) всем хозяйствам - но его настоянию — рекомендовалось переходить к посеву кукурузы. результатом непродуманных мер стало обострение продовольственной проблемы. в связи с сокращением государственных резервов зерна начал регулярно покупать его за рубежом. нарастало недовольство деятельностью руководства партии и правительства. все более активно и открыто стали высказываться соображения о необходимости изменений в центральном руководстве. теперь часто пишут и говорят о заговоре против н. с. хрущева, на самом деле просто созрели условия, возникла острая необходимость изменений в высшем руководстве партии и страны. в цк партии образовалась группа деятелей, взявших на себя непростую — заменить н. с. хрущева на посту первого секретаря цк и председателя совета министров . это было рискованное дело, связанное с возможными тяжелыми последствиями в случае неудачи. в 1964 г. завершилась политика реформ, проводимых н. с. хрущевым. преобразования этого периода явились первой и наиболее значительной попыткой реформировать советское общество. стремление руководства страны преодолеть сталинское наследие, обновить политические и социальные структуры удалось лишь отчасти. проводимые по инициативе сверху преобразования не принесли ожидаемого эффекта. ухудшение ситуации вызвало недовольство политикой реформ и ее инициатором - н. с. хрущевым. в октябре 1964 г. н. с. хрущев был освобожден от всех занимаемых постов и отправлен в отставку.
По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни – 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років – 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву «Біль про права». Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни – Президент (з 20 січня 2009 р. – Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за до так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
Нижня - Палата представників
Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.