Виховання – це цілеспрямований процес з передачі підростаючому поколінню накопиченого досвіду.
Основу спартанського виховання складало фізичний розвиток тіла, у зв’язку з чим навчанню грамоті відводилося дещо меншу увагу. Достатнім було сформувати у дітей первинні елементарні навички читання і письма. Основним же було виховання витривалості, терпимості, стійко переносити різні позбавлення, біль і холод. Саме загартоване тіло спартанського воїна було кінцевою метою всієї системи виховання.
Виховання дитини починалося з того моменту, коли батько приносив свого новонародженого сина на огляд старійшин. У процесі огляду дитини старійшини вирішували, ким вона буде, якщо дитина була міцною фізично, то їй дозволяли стати повноправним громадянином Спарти, якщо ж дитина була Хіла, то її зараховували до лав рабів. Незалежно від того, куди було прийнято рішення віддати дитину, до 7-ми років він виховувався в родині.
Даний звичай в даний час здається диким, але в той час, коли кожен воїн був опорою для збереження свободи народу і суверенітету держави, саме він гарантував формування дієздатної армії.
З 7-ми років хлопчиків селили в казарму, де вони виховувалися за особливою спартанською системою фізичного і духовного виховання.
Здоров’я зміцнювалося холодом, діти спали на солом’яних матрацах і не мали теплого одягу зовсім. Смирення формувалося поневіряннями і голодом, а терпіння за до перемагання болю. Не всім дітям судилося пройти такі випробування.
Кожен етап виховання був пов’язаний з етапами дорослішання дітей, і відповідно, зростала фізичне навантаження, а випробування посилювалися.
Для того, щоб стимулювати молодих людей на тренування і проходження випробувань, проводили спеціальні турніри між вихованцями. Переможців таких турнірів і змагань голосно вшановували і прославляли. Під час змагань перед вихованцями ставилося завдання – перемогти за всяку ціну. Не заборонялося, а навпаки, заохочувалося нанесень каліцтв під час боротьби.
У віці 15-16 років, вихованці отримували звання криптиян. Таке звання дозволяло юнакам брати участь у військових діях. Цей період був найбільш відповідальним у житті кожного юнака, так як вони всі проходили своєрідне посвячення у воїни, за до важких випробувань, участі у військових дій. Вихованці не просто вчилися виживати в будь-яких умовах, але і вчилися самостійно приймати рішення і забезпечувати себе необхідною їжею та одягом.
Ті вихованці, які успішно пройшли весь процес виховання, мали право приступати до глибокого освоєння військового мистецтва, яке викладалося на подальших етапах виховання. На наступних етапах виховання, фізичні навантаження були невід’ємною частиною життя вихованців.
Спартанська система виховання була передбачена не тільки для хлопчиків, але і дівчаток. Згодне думку старійшин, лише фізично міцні дівчатка могли вирости у фізично міцних жінок і народити здорове і повноцінне потомство.
У Спарті було рівноправність підлог, яке полягало в тому, що при бажанні дівчина могла разом з юнаками вивчати військове мистецтво і навіть брати участь у військових діях.
Большое распространение в конце 50-х годов получили либеральные записки и проекты реформ, развивалась либеральная журналистика.
Трибуной либеральных идей на рубеже 50-60-х годов стал новый журнал "Русский вестник" (1856-1862), основанный М. Н. Катковым. Либералом-славянофилом А. И. Кошелёвым издавались журналы "Русская беседа" и "Сельское благоустройство". В 1863 г. в Москве начался выпуск одной из крупнейших русских газет "Русские ведомости", ставшей органом либеральной интеллигенции. С 1866 г. либеральный историк М. М. Стасюлевич основал журнал "Вестник Европы".
Подъем народных волнений в первые пореформенные годы и жестокое их подавление правительством оказали определенное влияние на либеральное движение. Своеобразным явлением российского либерализма была позиция тверского губернского дворянства, которое еще в период подготовки и обсуждения крестьянской реформы выступило с конституционным проектом. А в 1862 г. тверское дворянское собрание признало неудовлетворительность "Положений 19 февраля", необходимость немедленного выкупа крестьянских наделов при государства. Оно высказалось за уничтожение сословий, реформы суда, управления и финансов. В целом либеральное движение было гораздо умереннее требований тверского дворянства и ориентировалось на введение конституционного строя в России как на отдаленную перспективу. Стремясь выйти за рамки местных интересов и объединений, либеральные деятели провели в конце 70-х годов несколько общеземских съездов, к которым правительство отнеслось довольно нейтрально. В 1880 г. лидеры либерализма С. А. Муромцев, В. Ю. Скалон, А. А. Чупров обратились к М. Т. Лорис-Меликову с призывом ввести конституционные начала.
В условиях политического кризиса на рубеже 50-60-х годов активизировали свою деятельность революционные демократы - радикальное крыло оппозиции. Идеологическим центром этого направления стал с 1859 г. журнал "Современник", которым руководили Н. Г. Чернышевский (1828-1889) и Н. А. Добролюбов (1836-1861). А. И. Герцен и Н. Г. Чернышевский в начале 60-х годов сформулировали концепцию революционного народничества (русского социализма), соединив, по сути, социальный утопизм французских просветителей с бунтарским движением российского крестьянства. Усиление крестьянских волнений в период проведения реформы 1861 г. вселили в деятелей радикального направления надежду на возможность крестьянского восстания в России. Летом и осенью 1861 г. революционные демократы распространяли листовки и про-кламации с призывами к крестьянам, учащейся молодежи, солдатам, раскольникам готовиться к борьбе: "Барским крестьянам от их доброжелателей поклон! ", "К молодому поколению", "Великорусе" (1861) и "Молодая Россия" (1862-1863).
Агитация оказала определенное влияние на развитие и расширение студенческого движения, явившегося первоначально выражением солидарности с крестьянским движением пореформенного периода. Осенью 1861 г. студенческое движение охватило Петербург, Москву и Казань, в обеих столицах уличные демонстрации студентов. Формальным поводом к волнениям послужили вопросы внутренней университетской жизни, но их политический характер проявился в борьбе против произвола властей.