Загарбницькі походи османів проводилися під ідеологічними гаслами війни за віру мусульман із «невірними» і відзначалися жорстокістю, пограбуванням захоплених територій, взяттям у полон мирних жителів, спустошенням.
Турецька знать, отримуючи від османського правителя підкорені території в ленне володіння, повністю підтримувала загарбницьку політику свого володаря. Взагалі військово-ленна система — це система феодальних відносин і навіть державного устрою, що склалася ще в X ст. у країнах Близького Сходу та Середньої Азії. Спочатку лен розглядався як умовне тимчасове «утримання» на час зайняття певної посади чи довічне володіння за певні заслуги. З часом посади почали переходити у спадок, тому і лен вважався спадковим. Визначальним було й те, що до ленників-землевласників від центральної влади переходило право на збір податків з населення своїх ленів — право податкового імунітету. Перехід земельних наділів (ленів) у спадкове утримання був важливою віхою в розвитку феодальних відносин у цих країнах. В Османській імперії лени існували у вигляді зеаметів та тимарів.
Зеамет — великий феодальний наділ з річним прибутком від 20 тис. до 100 тис. акче (срібна монета, яка в XVI ст. прирівнювалась до 6 — 7 копійок). Селяни, які жили на зеаметах, перебували в кріпосній залежності від свого феодала-зеїма, виконували різні повинності та сплачували податки, що сягали 2/3 врожаю. Сам же власник зеамету мав з'являтися на війну за наказом султана в ополчення санджак-бея (начальника округу) з певною кількістю вершників залежно від прибутків з лена (на 3 — 5 тис. акче прибутків поставлявся один вершник).
Тимар за розмірами поступався зеамету, а річний прибуток з нього становив від 3 тис. до 20 тис. акче. Система феодальних відносин між власником тимара (тимаріотом) була подібною до системи в зеаметі, лише кількість вершників, що їх мав поставляти тимаріот, була дещо меншою.
Орхоно-енисейская письменность
Тип письма консонантно-вокалическое письмо
Языки древнетюркский язык
Период VIII—X вв. н. э.
Направление письма горизонтально, справа налево[1]
Знаков 38 (классический период)
Развилось в венгерские руны (теория), болгарские руны (теория)
Диапазон Юникода U+10C00 … U+10C4F
ISO 15924 Orkh
Пример текста
Слово Тенгри, написанное орхонским письмом
См. также проект «Лингвистика»
Древнетю́ркское руни́ческое письмо́ (орхо́но-енисе́йская пи́сьменность) — письменность, применявшаяся в Центральной Азии для записей на тюркских языках в VIII—X вв. н. э.[2] Древнетюркская письменность использовалась литературным языком (наддиалектный койне) того времени[3][4][5][6][7], который так же называется языком орхоно-енисейских надписей[8].
Исследователями выделяются 7 групп памятников письменности (принадлежащие, соответственно): ленско-прибайкальская (курыканам), енисейская (Кыргызскому каганату), монгольская (Восточно-тюркскому каганату), алтайская (Западно-тюркскому каганату), восточно-туркестанская (Уйгурскому каганату в Монголии), среднеазиатская (Уйгурскому государству в Восточном Туркестане), восточно-европейская (булгарам (теория), хазарам и печенегам)[9].
Названия даны: 1) по форме знаков, напоминающих германские руны; 2) по местам находок в долине Орхона (Второй тюркский каганат) и верховьях Енисея (Кыргызский каганат).