«государство – это я», — сказал людовик xiv. впрочем, эти слова приписывают и другим монархам. и в сущности, неважно, кто автор этого высказывания, главное – оно точно характеризует суть абсолютизма. а если мы посмотрим в энциклопедический словарь, то найдем следующее более подробное определение абсолютизма: «абсолютизм (от латинского absolutus — независимый, неограниченный), абсолютная монархия. абсолютизм характеризуется тем, что глава государства, монарх, рассматривается как главный источник законодательной и исполнительной власти, которая осуществляется зависимым от него аппаратом; он устанавливает налоги и распоряжается государственными финансами. при абсолютизме достигается наибольшая степень государственной централизации, создаётся разветвлённый бюрократический аппарат (судебный, налоговый и т. большая постоянная армия и полиция; деятельность типичных для сословной монархии органов сословного представительства или прекращается или теряет прежнее значение. социальную опору абсолютизма составляет дворянство». абсолютизм как общее явление для стран европы символы абсолютной монархии при абсолютизме вся полнота государственной (законодательной, исполнительной, судебной), а иногда и духовной (религиозной) власти юридически и фактически находится в руках монарха. абсолютная монархия характерна практически для всех стран европы до xviii века, кроме сан-марино и некоторых кантонов швейцарии, всегда бывших республиками. некоторые рассматривают абсолютизм даже как естественную фазу развития. в эпоху просвещения такая форма правления впервые идеологически оправдывается и подкрепляется: вспоминают римских юристов, которые признавали за государями абсолютную власть древних римских императоров, и принимают богословскую идею о божественном происхождении верховной власти. после великой французской революции происходит процесс постепенной демократизации и ограничения власти монарха. но этот процесс проходил неравномерно: например, расцвет абсолютизма в странах западной европы приходится на xvii—xviii вв., а в россии абсолютная монархия просуществовала вплоть до xx века. при абсолютизме государство достигает наивысшей степени централизации, разветвленный бюрократический аппарат, постоянная армия и полиция; деятельность органов сословного представительства, как правило, продолжается.
Одним із проявів масовизації політики стало утворення політичних партій. Політичні партії того часу, зазвичай, базувалися на певній ідеології і виражали інтереси якоїсь соціальної групи, наприклад робітників, селян чи буржуазії.
. Юліан Бачинський першим серед діячів українського політичного життя проголосив необхідність здобуття незалежності України у брошурі «Україна irredenta».
З іншого боку імперського кордону, до Бачинського одізвався харківський адвокат, колишній член «Братства тарасівців», Микола Міхновський.Поєднати марксизм і націоналізм намагалася утворена у 1905 році Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з письменником Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою. Вони орієнтувалися як на робітників, так і на селян. А для України вважали за необхідне досягти автономії.
У 1904 році утворюються дві ліберальні українські партії. Перша — Українська демократична партія (УДП) на чолі з ветераном українського руху та відомим меценатом Євгеном Чикаленком. Друга — Українська радикальна партія, на чолі з науковцями-гуманітаріями Сергієм Єфремовим та Борисом Грінченком. Під час революції ці дві політичні сили об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП) у 1905 році.
На українських землях розгорнули свою діяльність не лише українські політичні партії, а й загальноросійські. Найбільшою та найпопулярнішою партією в Російській імперії на початку ХХ століття були соціалісти-революціонери або скорочено есери. Секрет їхньої популярності полягав в орієнтації на потреби найчисельнішої та найбільш стражденної групи суспільства — селян.У 1900 році він пише брошуру «Самостійна Україна», у якій виголошує: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».«Самостійна Україна» стала знаковою з кількох причин. Вона виконувала роль програмного документа першої політичної партії Наддніпрянщини — Революційної української партії (РУП), що утворилася у 1900 році. Також, у брошурі вперше на території Наддніпрянщини задекларували необхідність здобуття незалежності України як ціль. Відповідно, «Самостійна Україна» дала початок такій течії українського національного руху як самостійництво — тобто тих, хто виступав за повну самостійність України.Не всі тоді погоджувалися з такою радикальною позицією Міхновського. Більшість представників українського національного руху були автономістами — тобто вважали, що наразі реалістично боротися за часткову самостійність українських земель. Всередині партії почали утворюватися фракції (слово, що з латини означає «подрібнення»). РУП розкололася на три інші партії, кожна з яких звертала більше уваги на один з аспектів: націоналізм, лібералізм чи соціалізм.Міхновський створив власну партію — Українську народну партію (УНП) у 1902 році. Однак, його погляди не набули широкої популярності. А основновою партії лишалася нечисленна інтелігенція та військові.У 1904 році утворилася Українська соціал-демократична спілка (для простоти, можна просто «Спілка»). Вона була марксистською — відстоювала інтереси українських робітників, незалежно від національності. Через рік стала частиною більшої всеросійської партії.