Соціальна структура українського суспільства мала становий характер. Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані .
Вершину панівного стану — шляхти — посідали удільні князі Рюриковичі і Гедиміновичі. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки,Чарторийські, Корецькі, Гольшанські, Дубровицькі, і «княжат повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й вирушати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право й на своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.
Зближення з Польщею спричинило внутрішній конфлікт у Великому князівстві Литовському, який перетворився на відкрите збройне протистояння між прихильниками православ’я і старих удільних традицій, з одного боку, та прихильниками зближення з Польщею, католицизму та зміцнення централізації Литви, із другого. Вількомирська битва 1435 р. визначила подальший шлях розвитку Великого князівства Литовського в бік зближення з Польщею. У 1452 і 1470 рр. були ліквідовані Волинське і Київське удільні князівства, руська православна знать остаточно втратила свій вплив. Усі її спроби відновити старі порядки вже не мали успіху.
Поступово на українських землях установлювалося польсько-литовське панування, що супроводжувалося витісненням православної церкви католицькою, запровадженням нових порядків.
Объяснение:
В ряде источников указано, что она появилась на свет около 570 года до н.э., но откуда конкретно взялась эта дата, и на каких подсчётах она основывается – неизвестно. Считается, что Томирис была прямым потомком первого верховного скифского предводителя Ишпакая, а также приходилась правнучкой скифскому царю Мадию. Отцом Томирис был Спаргапис один из верховных правителей племенного объединения саков.
О детстве и отрочестве юной скифской принцессы лучше всех рассказывает Булат Жандарбеков: «Детство Томирис под звон мечей. Сколько раз ей приходилось от погони на бешено скачущем коне, прижимаясь своим хрупким тельцем к отцу и слушая гулкие удары его сердца! Пятилетней девочкой Томирис бесстрашно вскарабкивалась на самую дикую, необъезженную лошадь и, вцепившись в гриву, как клещ, мчалась на обезумевшем коне по степным просторам. В шесть лет взяла в руки тяжелый акинак.
…В тринадцать лёт Томирис была уже признанным мастером боя на мечах и копьях, без промаха стреляла с обеих рук из лука, а на скачках ее лошадь приходила первой. Только в перетягивании верхом на лошади ей не хватало физической мощи, да еще избегала состязаний по борьбе, инстинктивно чувствуя, что это не для нее. Смелая и решительная Томирис обладала властным, не терпящим никакого противоречия характером…».
Объяснение: