Условия освобождения крестьян от крепостной зависимости были изложены в «Положениях 19 февраля». Это 19 законодательных актов.
Самым важным актом был «Общее положение о крестьянах, вышедших из крепостной зависимости». В данном акте говорилось об общих условиях отмены крепостного права, определялось правовое положение крестьянства.
Также большое значение имело положение «Местные положения о поземельном устройстве крестьян», где определялись поземельное устройство и повинности. Первое положение касалось 29 великороссийских губернии, 3 новороссийские, 2 белорусские и часть Харьковской губернии. Второе положение - Левобережная Украина. Третье положение - юго-западные, а четвертое положение — северо-западные губернии.
Итак, согласно этому положению крестьяне получили личную свободу и право распоряжаться своим имуществом.
Собственность помещиков также оставалась при них, но они должны были предоставить крестьянину дом с приусадебным участком и полевой надел.
За пользование землей помещика крестьяне отбывали барщину/платили оброк также, как и раньше. Причем в течение 2х лет.
Помещики не могли переводить крестьян в дворовые.
Размер полевого надела и условия его приобретения были изложены в уставных грамотах. А условия сделки в уставных грамотах определял сам помещик. Грамоту заключали с деревенской общиной и повинности тоже взимали с общины.
Сумма выкупа заключалась из среднего дохода крестьянина. Выкуп должен быть равен сумме, которая в виде процентов давала бы стоимость прежнего оброка с крестьянина.
В XII веке кочевые монгольские племена занимали значительную территорию в центре Азии. В 1206 году съезд монгольской знати – курултай – провозгласил Тимучина великим Каганом и присвоил ему имя Чингисхан. В 1223 году передовые войска монголов во главе с полководцами Джабеем и Субидеем совершили нападение на половцев. Не видя другого выхода, те решили прибегнуть к русских князей. Соединившись, те и другие выступили по направлению к монголам. Дружины переправились через Днепр и двинулись на восток. Сделав вид, что отступают, монголы заманили сводную армию к берегам реки Калки.
31 мая 1223 года состоялась решающая битва. Войска коалиции действовали разрозненно. Не прекращались споры князей друг с другом. Некоторые из них вообще не приняли участие в битве. Как следствие – полный разгром. Однако тогда монголы не пошли на Русь, т.к. не имели достаточных сил. В 1227 году Чингисхан умер. Он завещал соплеменникам завоевать весь мир. В 1235 году курултай принял решение начать новый поход в Европу. Его возглавил внук Чингисхана – Батый.
Кожна війна – це величезний стрес для всіх, хто бере в ній участь, і трагедія для всього світу. Війна відбирає життя у мільйонів людей, починаючи від безпосередніх учасників бойових дій і закінчуючи цивільними особами, які гинуть через якість проблеми і помилки. Говорячи конкретно про долю людини, яка під час війни вона, звичайно, може скластися по-різному, але в будь-якому разі вона є складною, непередбачуваною і навряд чи приносить комусь задоволення або радість.
Друга Світова війна була найстрашнішою і найбільш запеклою за весь час існування людства. Перш за все, так можна сказати тому, що в ній брали участь не просто дві різні сторони, які мають відмінні погляди на життя. Проблема цієї війни в тому, що одна сторона, а саме німецько-фашистські загарбники, сповідували зовсім антилюдську ідеологію, яка ніяк не могла стати чимось хорошим при неприпустимій і неймовірній умові перемоги фашистів у ній. І саме це, а не щось інше стало основне причиною того, що доля людей під час Другої світової війни була саме такою, а не іншою.
Я думаю, що основним у долі людини того часу була перемога над ворогом. У будь-якій долі людини найважливіше – це мета. Для людей, які жили в той час, найголовніша життєва мета полягала в тому, що цим людям була необхідна перемога в цій війні. І навіть якщо ціна за цю перемогу була високою, таку ціну необхідно було б сплатити, тому що уявити собі здачу фашистам своєї батьківщини було просто неприпустимо. Це було б зрадою і перед самим собою, і перед співвітчизниками, і перед усім людством. На тлі такої високої мети і призначення людини, звичайно, мотиви особистого життя представляються абсолютно несуттєвими. Доля людини дорівнювала долі всієї великої радянської держави.
На щастя, перемога над фашистами була здобута. Це породило покоління великих людей, яких сьогодні називають ветеранами, а насправді вони є справжніми героями. Ветерани Великої Вітчизняної війни отримали безліч почестей, пошани і переваг. На жаль, сьогодні ветерани вже літні, вони не можуть виступити проти тієї фашистської гідри, яка виникла вже сьогодні. А ось сучасники, молоді люди, роблять велику помилку. Дуже не хотілося б, щоб через такі помилки нам довелося б переживати ще й Третю Світову війну.
Безумовно, доля людини під час Другої Світової війни була вкрай важкою. Вона повністю злилася з долею радянської держави, за рахунок цього була отримана надзвичайно важлива перемога у війні. Але часу з тих пір пройшло вже досить багато, і сьогодні ризики повертаються знову.