Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.
Жилье деревни, в которых они проживали, достигали приблизительно 15 дворов. редко можно было встретить поселение, насчитывающее 30–50 крестьянских дворов. в каждом уютном семейном дворе стояло не только жилище, но и сарай, хлев, птичник и различные пристройки для хозяйства. многие жители могли похвастаться также , виноградниками и . то, где жили крестьяне, можно понять по оставшимся деревням, где сохранились дворы и признаки быта жителей. чаще всего дом был построен из дерева, камня, который крыли камышом или сеном. в одном уютном помещении и спали, и ели. в доме стоял деревянный стол, несколько скамей, сундук для хранения одежды. спали на широких кроватях, на которых лежал тюфяк с соломой или сеном. пища в пищевой рацион крестьян входили каши из различных зерновых культур, овощи, сырные продукты и рыба. в период средневековья печеный хлеб не делали по причине того, что размолоть зерно в состояние муки было трудно. мясные блюда были характерны только для праздничного стола. вместо сахара крестьяне использовали мед диких пчел. долгое время крестьяне занимались охотой, но потом на ее место стала ловля рыбы. поэтому рыба была намного чаще на столах крестьян, чем мясо, которым себя феодалы. одежда одежда, которую носили крестьяне средневековья, отличалась от периода античных веков. обычной одеждой крестьян была льняная рубашка и штаны до колена или до лодыжки. поверх рубашки надевали еще одну, с более длинными рукавами, - блио. для верхней одежды использовали плащ с застежкой на уровне плеч. обувь была мягкая, пошитая из кожи, а твердой подошвы и вовсе не было. но вот сами крестьяне ходили чаще босиком или в неудобных башмаках с деревянной подошвой. правовая жизнь крестьян крестьяне, жившие общиной, находились в разной зависимости от феодального лада. у них было несколько правовых разрядов, которыми они наделялись: основная масса крестьян жила по правилам «валашского» права, которое за основу взяло ту жизнь селян, когда они жили сельской свободной общиной. владение на земли было общим на едином праве. оставшаяся масса крестьян подчинялась крепостному праву, которое было продумано феодалами. если говорить про валашскую общину, то тут были все черты крепостного права молдавии. у каждого общинника было право работать на земле только несколько дней в году. когда феодалы завладели крепостными, они ввели такую нагрузку на дни работы, что реально было ее выполнить только за длительный срок. конечно же, крестьяне должны были выполнять повинности, которые шли на процветание церкви и самого государства. крепостные крестьяне, которые жили в 14 – 15 веке раскололись на группы: государственные крестьяне, которые зависели от господаря; частновладельческие крестьяне, которые зависели от определенного феодала. у первой группы крестьян было намного больше прав. вторая группа считалась свободной, со своим личным правом перехода к другому феодалу, но такие крестьяне платили десятину, отбывали барщину и судились у феодала. такая ситуация была близка к полному закрепощению всех крестьян. в следующих веках появлялись различные группы крестьян, которые были зависимы от феодального лада и его жестокости. то, как жили крепостные крестьяне, просто приводило в ужас, ведь не было у них никак прав и свобод. закрепощение крестьян в период 1766 года григорием гике был издан закон о полнейшем закрепощении всех крестьян. никто не имел права перехода от бояр к другим, беглецы быстро возвращались на места полицией. весь крепостной гнет усиливался налогами и повинностями. налогами облагали любую деятельность крестьян. но даже весь этот гнет и страх не подавил дух свободы в крестьянах, которые восстали против своего рабства. ведь иначе крепостное право трудно назвать. то, как жили крестьяне в эпоху феодального лада, не сразу было забыто. безудержный феодальный гнет остался в памяти и не давал еще долгое время крестьянам восстановить свои права. долгой была борьба за право на свободную жизнь. борьба сильного духа крестьян увековечилась в , и поражает своими фактами до сих пор.
Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.