еритики — сознательное отклонение от считающегося кем-либо верным религиозного учения, предлагающее иной подход к религиозному учению. Таким образом, представители двух разных течений религиозного учения могут взаимно обвинить друг друга в ереси.
Объяснение:
Інквізи́ція — у християнстві особливий церковний інститут для боротьби з єресями[1]. Керувалася спеціальними суддями, які мали особливі судові повноваження у питаннях віри[1]. Стояла на захисті правильності церковного вчення. Виходила з примату віри як об'єктивної даності, дарованої самим Богом, та переконання про ідеальну Церкву, керовану божественним Одкровенням[1]. Вперше заснована домініканцями в 1250-х роках у протистоянні з катарами. Як окрема інституція, Римська інквізиція, постала у 1542 року під час Католицької Реформації. Існували Іспанська (1478—1834) й Португальська інквізиції (1536—1821), що виконували роль державних судово-слідчих установ. У модерну добу інквізиційні суди існували у протестантизмі й православ'ї. Аналоги інквізиції існували у складі суспільних і церковних структур віровчень світу глобального суспільства, зокрема у складі ісламу, юдаїзму, буддизму тощо.
Гуманізм — це філософська та етична позиція, яка надає особливого значення цінності людей та сприянні людям (як індивідуумам, так і групам), і в загальному віддає перевагу критичному мисленню та доказам (раціональним та емпіричним) над прийняттям догмату або забобонів.
Відродження (або Ренесанс) — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності
індульге́нція — відпущення тимчасових покарань Церквою за гріхи, які були раніше прощені Богом в таїнстві примирення (Сповіді).
Успешная вначале борьба Василия II с коалицией удельных князей (в 1436 г. был захвачен и ослеплен сын Юрия Василий Косой) была вскоре осложнена активным вмешательством татар. Изгнанный из Золотой Орды Едигеем внук Тохтамыша хан Улу-Мухаммед (основатель будущего Казанского ханства), обосновавшись в 1436 — 1437 гг. с своей ордой в Среднем Поволжье, использовал феодальную смуту на Руси для захвата Нижнего Новгорода и опустошительных набегов в глубь русских земель. В 1445 г. в битве под Суздалем сыновья Улу-Мухаммеда разби-ли московское войско, пленив Василия II . Он был отпущен из плена за огромный выкуп, тяжесть которого и насилия прибывших для егО получения татар вызвали широкое недовольство, лишив Василия II поддержки со стороны горожан и служилых феодалов. Этим воспользовался Дмитрий Шемяка и поддерживавшие его удельные князья, устроившие против Василия II заговор, к которому примкнула часть московских бояр, купцов и духовенства. В феврале 1446 г. Василий II, приехавший в Троице-Сергиев монастырь на богомолье, был выдан монахами заговорщикам, ослеплен и сослан в Углич.
Феодальная война, явившаяся важным этапом в образовании единого Русского государства, окончилась поражением коалиции удельных князей, попытавшихся приостановить ликвидацию порядков феодальной раздробленности, отстоять независимость своих княжений. Поражение удельных князей и усиление великокняжеской власти создали условия для перехода к завершающему этапу объединительного процесса.