Александр Невский выбрал выжидательную тактику по отношению к Орде. Для того чтобы заработать доверие монголов Александр был вынужден: усмирять бунты против Орды, переписывать население, собирать дань. Но народ понял его замыслы и не воспротивился таким, с первого взгляда, антироссийским мерам. Это было сделано Александром, чтобы заработать авторитет в глазах ханов. Такая политика была важна, чтобы усилить Русь, и уже позже во всеоружии обрушиться на врага. Нарастить мощь было важно, так как монголы были гораздо сильнее.
можно лучший ответ ❤️
Симон Петлюра народився на День святого Симона Зилота, одного з апостолів, за старим стилем 10 травня (22 травня) 1879 року в Полтаві у родині полтавських міщан козацького походження. Батько його мав «приватний транспортний бізнес». Мав велику дуже релігійну родину. Вчився в семінарії. Згодом був виключений з семінарії. Йому було трохи понад 20 років, він був вимушений тікати від переслідувань поліції, переховуватися на Кубані. Там займався вчительством.
В першу чергу він виступав за задоволення національно-культурних прав українців.
Брат Симона Олександр у своїх спогадах говорив, що його на боротьбу спонукала українська пісня, музика, яку Симон дуже любив.
У нього були наставники й колеги, але поштовх Петлюри до задоволення національних прагнень був його особистий. На Кубані він був знайомий з Федором Щербиною, який займався там українською справою. Він був знайомий з Грушевським.
Перша світова війна
В 1914 році йому було 35 років, на цей час він був одруженим і не так давно в нього народилася єдина його дитина – дочка Олеся, їй було 3 роки. Він був нецікавим для мобілізації, але поступив на військову службу санітаром до медичного потягу.
Через впливових знайомих і друзів Симон Петлюра перейшов на службу у Всероссийский союз земств и городов – дуже широка, імперського масштабу, організація, яка об’єднувала діячів міського і земського самоврядування і займалася до армії. Він був уповноважений на західному фронті. Не брав участь у військових операціях, не був в окопах, не ходив в атаку, але стояв дуже близько до щоденних потреб військових, тому, що займався всім забезпеченням побутових умов і всіма необхідними видами матеріального забезпечення війська.
Вояки презирливо називали тиловиків «земгусарами». Вони носили форму дуже подібну до офіцерської, мали погони чиновників.
1917 рік
У 1917 році після повалення царизму і початку демократичних процесів в армії, в тому числі, процесу націоналізації чи створення національної частини, Петлюра був одним з організаторів цього створення на Західній частині (нинішня Білорусь).
Вояки його делегували на Перший Всеукраїнський військовий з’їзд, який відбувся в Києві в травні 1917 року. І тут почала сходити зоря Симона Петлюри, як військово-політичного лідера. Його обрали до складу Українського генерального військового комітету (громадська організація, яка координувала різнопланову діяльність російської армії, в якій тоді служило понад 4 млн українців) Діяльність спрямована на формування окремих українських підрозділів, зведення їх в окремі українські частини, забезпечення необхідною фаховою літературою.
В червні 1917 року Петлюра виступив ініціатором скликання Другого Всеукраїнського військового конгресу в Києві, на якому була ухвалена резолюція до Верховної Ради з вимогою про негайне оголошення автономії. Завдяки тиску військової маси, політики – члени УЦР нарешті наважилися на проголошення автономії.
Після Першого універсалу про встановлення автономії було встановлено перший уряд України, який називався Генеральний секретаріат. В складі цього уряду було генеральне секретарство військових справ, яке очолив Симон Петлюра.
Він дуже стрімко набував авторитету, займаючи дві посади – військового міністра ГСВС і голови українського військового комітету.
Після утворення автономного уряду, в Київ приїхала урядова делегація з Петрограду, велися складні перемовини з ЦР про досягнення порозуміння, бо центральний уряд в Петрограді дуже злякався того, що відбулося в Києві. Результатом домовленостей став Другий універсал. В обмін на легітимізацію свого правового і юридичного становища ЦР фактично повністю зреклася будь-якого контролю над військовими справами.
Невдовзі було ліквідовано генеральне секретарство військових справ і Петлюра залишився керувати процесом українізації як громадський діяч. Секретарство було відновлено після Третього універсалу.
Битва при Кресі — важлива битва в ході Сторічної війни, яка відбулась 26 серпня 1346 року між англійськими та французькими військами неподалік від міста Кресі у Верхній Нормандії. Битва завершилася перемогою англійців і військові історики вважають її важливою віхою в розвитку тактики бою. Через три роки після раптового початку Столітньої війни 24 червня 1340 року відбулася її перша велика битва — морський бій при Слейсі. Протягом декількох років після цієї битви король Едуард робив спроби вторгнутися до Франції через Фландрію, але ці спроби провалилися через фінансові труднощі та нестабільність створених ним альянсів. Шість років по тому Едуард вибрав інший маршрут і атакував Нормандію, здобувши перемоги спочатку в битві при Кані 26 липня, а потім і в битві при Бланштаку 24 серпня 1346 року. План французів заманити англійців у пастку між двома річками, Сеною і Соммою, провалився, а обхідний маневр англійців привів до битви при Кресі, другій за значимістю битві цієї війни. Англійці мали, за різними даними, від 8000 до 20 000 воїнів. Чисельність французьких сил точно невідома. Французьке військо не було в повному складі — один загін напередодні вступив у бій з англійцями, намагаючись перешкодити їх переправі через річку, другий загін (500 списів і 2000 лучників; Жан Фруассар) прийшов до місця битви тільки наступного дня; значне число військ знаходилося на півдні Франції, в Гієні, де вели бої проти англійців і місцевих гасконських васалів Едуарда. Основу французької армії складала важка лицарська кіннота; піхота, що переважно складалась із арбалетників, відігравала допоміжну роль. Англійська армія у своїх лавах мала лучників. Ці підрозділи були розставлені шаховим порядком, між ними зайняли позиції латники, які билися у пішому сторою і забезпечували прикриття лучникам. Французькі лицарі у важких обладунках, що повільно пересувалися мокрим полем, були прекрасною мішенню для англійських лучників.
Объяснение: