Объяснение:
потрясаемой Французской революцией. (См. Французская революция – кратко и понятно, Французская революция – хронологическая таблица.)
Еще задолго до начала ее, вникая в положение дел во Франции, императрица предугадывала бедствия, грозившие дому Бурбонов, и жалела об ослеплении версальского кабинета; с тою же прозорливостью постигла всю бездну зла, как скоро вспыхнула революция. (См. Французская революция – причины.) Но занятая тогда с одной стороны войною Турецкой, с другой неприязнью Швеции, Англии, Пруссии, она ограничилась только тем, что прекратила сношения с Францией и повелела удалить из империи всех французов, признававших революционное правительство. Когда же шведский король Густав III, примирившись с Россией, изъявил намерение вооружить Европу и предпринять поход против мятежной Франции с союзными войсками европейских держав, Екатерина охотно согласилась ему и договором в Дротнингольме обязалась содействовать
Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.
Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.
Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.
Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.
Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.
Одной из приоритетных стратегических задач внешней политики Казахстана является создание интеграционных структур в Центральной Азии в сочетании с углублением двустороннего сотрудничества с государствами региона. Таким образом, взаимоотношения Казахстана с республиками Центральной Азии изначально развивались в двух плоскостях: в рамках СНГ и собственно в формате региона. Сама по себе Центральная Азия представляет собой во многом сформировавшийся и самодостаточный социально-экономический и культурно-исторический комплекс с давними традициями сотрудничества и взаимодействия. Отношения Казахстана со странами Центральной Азии носят многогранный характер, так как связи между государствами сложились давно и затрагивают важнейшие сферы жизнедеятельности населяющих их народов.
Одним из факторов, объединяющим все пять государств Центральной Азии, является их общая история — годы государственного строительства в рамках СССР и ускоренной модернизации, которую они пережили за это время. Будущее Казахстана тесно связано с перспективами развития четырех центральноазиатских стран. В создавшихся условиях обеспечение безопасности и процветания какой-либо отдельной страны невозможно, во-первых, усилиями ее одной и, во-вторых, если в соседних республиках будет разруха и нестабильность. Вот почему региональная интеграция — это наш другой приоритет, определяющий отношения с соседями по ЦА. Сегодня мы продвинулись уже далеко вперед по данному пути, и, кажется, наши соседи также осознают риски и опасности глобальной конкуренции и значение региональной интеграции. ЦАС — важное тому подтверждение.