Саки и сарматы относятся к кочевым племенам, занимавшим огромные территории от юга Сибири, Алтая до севера Причерноморья, потому у них много общего в оседло-кочевом образе жизни, занятиях, материальной культуре.
Жилищем для них были шатры и кибитки; они носили одежду, удобную для верховой езды с наличием сабли, кинжала, лука; они верили в загробную жизнь, в главного бога Солнца; сакские и сарматские женщины обладали высоким статусом и были активными участниками жизни общества, военных походов; племена возглавляли вожди с избранным верховным вождём – царём.
Главным направлением хозяйственной деятельности этих племён было скотоводческое с основными направлениями – коневодством, овцеводством, верблюдоводством. Занимались они и ремеслом, достигнув высокого уровня в металлургии, гончарном деле, ювелирном искусстве.
Объяснение:
Відповідь:У 17 столітті козаки були організовані в дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо. Згодом 1764 року імператриця Російської імперії Катерина II заборонила та знищила Військо Запорозьке, а Донське військо на початку 18 століття було інкорпоровано до складу військово-політичної структури Російської імперії. Остання поступово ліквідувала козацькі права і автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану (сословія), нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані в прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Після створення СРСР революційна більшовицька (комуністична) влада взяла курс на ліквідацію існуючих суспільних станів і форм власності, внаслідок чого натрапила на затятий спротив представників козачого стану, і тому фактично його фізично винищила у ході розкозачення, репресій та Голодомору на теренах колишніх козачих земель. Досить велика частина козаків воювала проти революційної радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[2]. Хоча з іншого боку, чимала частина представників козачого стану так чи інакше підтримала нову владу і поступово інтегрувалася до її структур на правах не лише звичайних радянських громадян, але і партійних діячів. Особливо це було актуально для України, де велика частина представників козачого сословія бідувала, внаслідок чого сприймала імперські порядки доволі критично.
З 1990–1991 років, особливо після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. 1990-ті для козацтва в Росії характеризувалися створенням самопроголошених козацьких «республік», увесь період після розпаду СРСР — використанням керівництвом РФ козаків в опосередкованих війнах, що в 2010-х призвело, зокрема, до розриву співпраці козацьких організацій України зі «Всевеликим військом Донським» Козіцина
Пояснення: