Сподіваюся я хоч якось до
Объяснение:
Ростмагнатского землеволодіння. У першій половині XVII ст. на українських землях бистроросло магнатське землеволодіння. До цього магнатів підштовхувало ростспроса на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію на західноєвропейських ринках.В Галичині розташовувалися маєтки Потоцьких, Собєських, Даниловичів, Одровонжей і інших в формі «ключів» - кількох сіл і містечок, управляліськак єдиний господарський комплекс. В 1629 році в Брацлавському воєводстві 80% Всіх селянських і міщанських дворів належало 18 магнатам, в Волинскомвоеводстве 75% селянських господарств знаходилося в латифундіях магнатів. Іменнона Волині розташовувалася «Острожчини» - володіння князів Острозьких. Кромеетого володіння К.-В. Острозького на початку XVII ст. знаходилися вБрацлавскому, Київському, Руському, Сандомирском, Краківському, Берестейському, Мінському, Новогрудському, Вітебськом і Віленскомвоеводствах. У них розташовувалися 620 населених пунктів, серед яких було 38городов. Однак найбільш значними були волинські володіння.
Річний прибуток князя К.-В. Острозького від всехвладеній досягав 1 млн злотих.
На Лівобережжі своїми розмірами відрізнялися поместнойВішневецкіх з центром в Лубнах. До «Вишневеччини», як називали їх сучасники, наприкінці 30-х рр XVII ст. входило 39,6 тис. селянських дворів, 56городов. Всього в Вишневецьких, що мали також землі в Поліссі, Поділлі, Волині та Галичини, було майже півмільйона «підданих» - посполитих селяни міщан.
Великі земельні володіння в інших районах Украіниімелі також Збаразькі, Хоткевича, Корецькі, Ружинські, Замойські, Жолкевські, Калиновські, Конєцпольські.
Земельні багатства магнатів зростали за счетнаследованія, покупки або захоплення маєтків, шлюбів, залюднення і освоеніеокраінних територій, дарувань з боку королів. Права магнатів на володіння земляміутверждалісь королівськими грамотами.
Просвещение XVIII в. было крупным явлением европейской жизни, и влияние его отразилось не только на умственном развитии европейского общества, но и на всестороннем освещении и критике устаревших, сохранившихся от Средневековья форм быта. Просвещение вступило в борьбу с теми сторонами прежнего строя, которые не отвечали требованиям современности.Просвещение политизировало общественное сознание и росту революционных настроений в обществе.На определенной стадии развития в рамках буржуазной страны становилась ощутимой узость технического базиса мануфактуры, а в феодальной стране - узость внутреннего рынка, различные ограничения капиталистического предпринимательства вследствие сохранения феодальных отношений. В середине XVIII в. мануфактура в национальном масштабе только в Англии достигла уровня зрелости, при котором ее технический базис вступил в противоречие с ею самой созданными возможностями производства и запросами внутреннего и внешнего рынков. Тем самым только в Англии появились экономические и социально-политические предпосылки для начала промышленной революции.Последняя четверть XVIII в. во всемирно-историческом масштабе стала временем крушения феодализма, временем начала эпохи буржуазных революций.Ярким свидетельством назревающего общественного кризиса являлась Великая французская буржуазия революция, главной причиной которой стало широкое недовольство всех слоев населения господствующим феодально-абсолютистским строем и его несоответствием задачам экономического, социального и политического развития страны.В XVIII веке продолжалась борьба старого и нового порядков как основное содержание внутренней жизни Западной Европы: распространение идей «просвещения» и основанная на них политика «просвещенного абсолютизма». Великая французская революция, завершая век, одновременно явилась началом и символом эпохи становления буржуазно-демократических порядков и либерализма в Западной Европе. В результате буржуазных революций установились республиканские формы правления в Голландии и Англии, в результате борьбы за независимость — в США.Если западная цивилизация переживала бурную эпоху капиталистической модернизации, то Испания и Португалия, некоторые восточноевропейские страны, Россия, Япония и Турция еще только вступали на путь запоздалой модернизации. Для догоняющего развития этих стран характерны следующие черты: мануфактуры и фабрики появлялись друг за другом в коротком временном отрезке, ограничено участие в международной торговле и возможности эксплуатации колоний, длительное сохранение старых институтов традиционного общества. В XVIII веке модернизация практически не коснулась большинства стран Азии, Африки и Латинской Америки, или изменения в них происходили в связи с колониальной зависимостью.