ПРОСТИ НЕ
Як самостійна течія християнство відмежувалося від інших культів і набуло власної організації форми найперше в містах східної частини Імперії — в Малій Азії, Сирії, Єгипті а звідти — поширилося на Захід.
Нова релігія вперше почала оформлятися через єврейські общини великих міст Сходу. За церковними переказами, засновником християнства був Ісус Христос.
Наприкінці І ст. н. е. християнські общини існували вже у всіх великих містах античного світу — Єрусалимі, Антіохії, Ефесі, Коринфі, Римі, Путеолах.
За римськими законами, «секта християн» належала до нелегальних союзів, тому збори християн проходили лише в таємних місцях.
Центральна ідея християнства іння через віру в Ісуса Христа. Християнське вчення швидко поширилось по території Римської імперії. Такий успіх, можна пояснити тим, що воно змогло об'єднати всі основні релігійні ідеї епохи. З 2 пол. ІІ ст. серед християн переважають середні верстви населення. Притік багатих в общини відтісняв бідних.
З часом змінюється організація общин. З'являються постійні посадові особи — диякони і т. д. У ІІІ ст. в ряди християн вступають великі власники. Християнство аристократизується. Християнство, як і всі тогочасні релігії, глибоко синкретично. В ньому сплелись елементи трьох країн : Юдеї, Еллади і Риму.
Як самостійна течія християнство відмежувалося від інших культів і набуло власної організації форми найперше в містах східної частини Імперії — в Малій Азії, Сирії, Єгипті а звідти — поширилося на Захід.
Нова релігія вперше почала оформлятися через єврейські общини великих міст Сходу. За церковними переказами, засновником християнства був Ісус Христос.
Наприкінці І ст. н. е. християнські общини існували вже у всіх великих містах античного світу — Єрусалимі, Антіохії, Ефесі, Коринфі, Римі, Путеолах.
За римськими законами, «секта християн» належала до нелегальних союзів, тому збори християн проходили лише в таємних місцях.
Центральна ідея християнства іння через віру в Ісуса Христа. Християнське вчення швидко поширилось по території Римської імперії. Такий успіх, можна пояснити тим, що воно змогло об'єднати всі основні релігійні ідеї епохи. З 2 пол. ІІ ст. серед християн переважають середні верстви населення. Притік багатих в общини відтісняв бідних.
З часом змінюється організація общин. З'являються постійні посадові особи — диякони і т. д. У ІІІ ст. в ряди християн вступають великі власники. Християнство аристократизується. Християнство, як і всі тогочасні релігії, глибоко синкретично. В ньому сплелись елементи трьох країн : Юдеї, Еллади і Риму.
Объяснение:
Театр в Древней Греции
Объяснение:
Театр (от греческого “место для зрелищ”) ‒ это вид искусства, показывающий жизнь общества через драматическое действие в ходе игры актеров перед зрителями. Сложно представить современную культуру без театра. Он прочно вошел в нашу жизнь и имеет множество поклонников по всему миру.
Современный театр берет свое начало в Древней Греции. В VI веке до н.э. в честь бога урожая и виноделия Диониса в Афинах проводились празднества ‒ Дионисии. Они сопровождались шествиями ряженых с громкой музыкой. Божеству приносили в жертву козла, при этом хор людей, переодетых в сатиров, пел песни. Отсюда пошло понятие трагедии ‒ по-гречески “песнь козлов”. Во время празднеств шумные, пьющие вино компании греков шли к алтарю Диониса, что дало название комедии, от греческого “комос” ‒ веселое шествие и “одос” ‒ песнь. Во время Дионисий в Греции ставились спектакли и проводились конкурсы актеров и поэтов.
В 534 г. до н.э. драматург Феспис добавил к хору выступление одного актера. Он читал пролог, повествующий миф о боге Дионисе. Позже Херил и Френих добавили диалоги между хором и актером, а Эсхил и Софокл увеличили количество актеров до трех. Так стало возможно развитие действия. Для спектаклей начали создавать декорации и одевать актеров в костюмы и маски. Пьесы строились на чередовании речевых партий с хоровыми. Пролог начинал трагедию и знакомил зрителей с героями, местом действия, предшествующими событиями. Затем звучала вступительная песнь хора (парод). Далее шло чередование выступлений актеров и хора. В трагедии обязательно присутствовал коммос ‒ совместная партия актера и хора, служащая для передачи эмоционального напряжения. Завершалась пьеса эксодом ‒ уходом хора и актеров со сцены.
Извини, но сколько смог, столько и написал