Во́йско Дре́внего Еги́пта — организация вооружённой силы в Древнем Египте, определяла военную мощь древнеегипетской цивилизации на протяжении её существования (истории).
Фрагмент росписи из заупокойного храма Хатшепсут в Дейр-эль-Бахри, XV век до н. э.
Основные различия в военном развитии определяются временными промежутками государства — Раннее, Древнее, Среднее и Новое царства, отделяемые друг от друга периодами нестабильности, которые называются Переходными. Наибольшего расцвета Древний Египет достиг в период Нового царства, после этого государство (страна) начала постепенно приходить в упадок. В поздний период своей истории Египет несколько раз был завоёван иностранными державами; окончательно он потерял свою самостоятельность в 31 году до н. э., когда расширявшаяся Римская империя превратила его в свою провинцию. В период Древнего и Среднего царств войско Египта, хотя и было хорошо организовано, но оставалось достаточно архаичнным; в период Нового царства появились новые формы его организации, войско стала лучше справляться с поставленными перед ним задачами[1].
Большую часть своей долгой истории Древний Египет был централизованным государством, и основной военной задачей являлось не позволять соседним народам вторгнуться на её территорию. Египет окружала огромная и постепенно высыхавшая, приходившая к современному состоянию Сахара. Её населяли кочевые племена, регулярно нападавшие на Египет с целью грабежа или в попытке обосноваться на плодородной долине Нила. Эти засушливые территории служили естественной защитой, представляя для мощных армий соседних государств непреодолимое препятствие. Помимо этого, египтяне строили на границах укрепления: к западу и к востоку от дельты Нила, в Аравийской пустыне и на юге в Нубийской пустыне. Дислоцированные в крепостях небольшие гарнизоны могли отражать атаки врагов самостоятельно и запрашивать подмогу из столицы в случае подхода к границам большой армии противника. Но форты были только на границах: в глубине страны египетские города были лишены городских стен и каких-либо иных укреплений, так как считалось, что в этом нет необходимости[источник не указан 1108 дней].
География Египта также создала условия для многочисленных экспансий Египта. Египтяне активно использовали дальнобойное оружие (такое как луки и стрелы), чтобы предварительно ослабить противника перед рукопашным боем, а также широко использовали боевые колесницы непосредственно в момент атаки.
сманська імперія наприкінці XIX ст.
Могутня в минулому Османська імперія наприкінці XIX ст. остаточно втратила свій вплив на хід світової історії, ставши напівколонією Заходу. Політична система імперії була неефективною. Після скасування конституції 1876 р. в країні встановився репресивний, нічим не обмежений режим султана Абдул-Гаміда II. Період його правління (1876-1909) увійшов в історію Туреччини як період гноблення.
У 1882 р. Туреччина оголосила себе банкрутом і перестала повертати гроші за позиками. Султан боявся заколоту й увів поліцейську деспотію та цензуру на друк. За правління Абдул-Гаміда II продовжувалися гоніння на турків-християн. Його політику, спрямовану проти вірмен, болгар і греків, неоднаразово засуджували глави європейських держав. Особливою жорстокістю вирізнявся конфлікт з вірменами в 1894 р. Було спалено 50 тис. будинків, закатовано 100 тис. осіб, уключаючи жінок і дітей. Через три роки було винищено греків на о. Криті, а на початку XX ст. сталися погроми болгар і македонців.
Європейські держави назвали Османську імперію «хворою» і стали вирішувати її долю. По суті, вони розподілили між собою османські території: Боснія й Герцеговина були окуповані Австро-Угорщиною, у Тунісі господарювали французи, Єгипет захопила Англія. Формально ці території ще перебували в складі Османської імперії, проте фактично перейшли під контроль іноземних держав. Іноземний капітал захопив основні позиції в усіх сферах турецької економіки, що стримувало розвиток національної промисловості, у якій переважали мануфактури. Сільське господарство майже не розвивалося. Для обробітку землі селяни використовували дерев’яну соху.
Абдул-Гамід II
Патріотично налаштована інтелігенція та військові шукали шляхів виведення країни з глухого кута. Наприкінці XIX ст. почав зароджуватися турецький демократичний революційний рух. Оскільки в Османській імперії етнічні турки становили не більше третини населення, то формування опозиційного руху мало певні особливості. Турецька нація формувалася повільно. Промисловці, фінансисти й інтелектуали турецького походження займали досить помірковану політичну позицію: обмеження свавілля Абдул-Гаміда II й установлення в Туреччині конституційної монархії. Перші таємні опозиційні групи — різні за соціальним складом і політичним спрямуванням — виникли в Стамбулі наприкінці 80-х — на початку 90-х років XIX ст. у військових і спеціальних цивільних навчальних закладах. Об’єднувала всі групи боротьба за відновлення першої турецької конституції 1876 р. і скинення султана Абдул-Гаміда II.
Наприкінці XIX ст. найбільш активною силою в турецькому опозиційному русі стала організація «Єднання й прогрес», що спиралася переважно на молодих офіцерів. Членів організації в Європі називали молодотурками. У 1907 р. в Парижі відбувся з’їзд молодотурків та організацій, що представляли інші національності Османської імперії. З’їзд ухвалив рішення про підготовку збройного повстання.
2. Молодотурецька революція 1908 р.
Навесні 1908 р. офіцери-молодотурки підняли повстання, вимагаючи відновлення конституції. Повстання стало початком перевороту, який увійшов в історію під назвою Молодотурецька революція. Приводом для відкритого виступу стали події в Македонії, де неабияк загострилися соціальні й національні суперечності, характерні для всієї Османської імперії. Перед європейськими політиками знову постало питання про втручання західних держав у справи Туреччини. Молодотурецькі таємні комітети, які мали вже чимало прихильників в армійських частинах, розквартированих у Македонії, почали готувати антиурядовий виступ. Очікувалося, що виступ спиратиметься на широке невдоволення мас деспотичним режимом і загрозою іноземного втручання в справи країни.
Улітку кілька офіцерів-молодотурків організували із солдатів повстанські загони, які широко підтримало населення, а також албанські й македонські національно-революційні організації. Повстанням керував центр молодотурків, створений таємно в м. Салоніках. Повстанці захопили владу в Салоніках та інших містах Македонії. Повсюдно звучала вимога відновити першу турецьку конституцію. Султан мусив поступитися. Наприкінці липня був опублікований указ про відновлення дії конституції, а також оголошено про майбутнє скликання палати депутатів.
Молодотурки — політичний рух в Османській імперії за політичну, військову й економічну модернізацію країни, що перебувала в стані деградації та розпаду.
3,4
Объяснение:
Промышленный переворот — система экономических и социально-политических изменений, в которых нашёл выражение переход от основанной на ручном труде мануфактуры к крупной машинной индустрии.