Процес становлення кримськотатарського національно-визвольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформувалися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні і всього того, що перешкоджало розвитку турецького народу. У Стамбулі, що був тогочасним центром освіти, татарська інтелігенція під впливом молодотурків стала розвивати свій рух. Молодотатари, як їх називали, відіграли помітну роль у подальшому розгортанні кримськотатарської національно-визвольної боротьби. Вони вважали за необхідне відмовитися від традиційного для татарського суспільства клерикалізму, боротися за підняття рівня освіченості народу, за зміни у традиційній соціальній структурі й статусі жінок. В економічній сфері вони виступали за визволення селянської праці від будь-якого гноблення.
С одной стороны, к моменту воцарения Екатерины страна переживала упадок крестьянского хозяйства, отсутствие рынка свободной рабочей силы для развития мануфактурного производства, постоянную нехватку денежных средств, запущенность государственного аппарата. Это требовало расширения свободы предпринимательской деятельности, ослабления влияния государственного контроля за экономикой, вовлечения большего числа населения страны не только в свободную экономическую деятельность, но и в политическую жизнь. Такой подход был близок самой Екатерине, хорошо знакомой с трудами французских просветителей: Вольтера, Дидро, Руссо, Монтескье, д’Аламбера. Но, с другой стороны, нарастание народного недовольства, вылившегося в крестьянскую войну под предводительством Е. И. Пугачева, революционный взрыв во Франции, критика крепостнических порядков и пропаганда либеральных идей русскими просветителями Н. И. Новиковым и А. И. Радищевым требовали постепенности и осторожности в проведении реформ, а порой вели к ужесточению внутренней политики. Кроме того, Екатерина была вынуждена считаться и с тем, что она пришла к власти, не имея законных прав на престол. Поэтому осторожность требовалась ей и для того, чтобы избежать нового дворцового переворота. Все это делало внутреннюю политику императрицы противоречивой. Одним из направлений были мероприятия в духе «просвещенного абсолютизма» , а другим — усиление репрессивных мер.
Чтобы ответить на этот вопрос надо немного напомнить события того времени. Насколько я помню, Турция воевала против России в союзе с Францией. Война носила затяжной характер. Преломить ход военных событий в пользу России удалось великому русскому полководцу Михаилу Илларионовичу Кутузову. Он действовал очень стремительно, сумел полностью окружить турецкую армию и заставил перейти к мирным переговорам. А теперь об итогах этой войны: 1) Бессарабия была освобождена от турецкого владычества и присоединена к России. 2) Турция обещала облегчить положение Сербии. 3) Сорвались планы Наполеона, который хотел воспользоваться русско-турецкой войной в своих целях, потому что планировал вторжение в Россию.
Процес становлення кримськотатарського національно-визвольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформувалися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні і всього того, що перешкоджало розвитку турецького народу. У Стамбулі, що був тогочасним центром освіти, татарська інтелігенція під впливом молодотурків стала розвивати свій рух. Молодотатари, як їх називали, відіграли помітну роль у подальшому розгортанні кримськотатарської національно-визвольної боротьби. Вони вважали за необхідне відмовитися від традиційного для татарського суспільства клерикалізму, боротися за підняття рівня освіченості народу, за зміни у традиційній соціальній структурі й статусі жінок. В економічній сфері вони виступали за визволення селянської праці від будь-якого гноблення.