Позбавивши влади царя, римляни почали формувати нову систему управління державою, у якій об'єднали риси демократичного устрою (влади народу) і монархії (одноособового управління). Але основою формування гілок влади залишався принцип виборності на всі посади. Важливу роль у суспільстві відігравали народні збори (коміції). Вони були кількох видів – по куріях, центуріях та трибах. У куріатних коміціях святкували народження дітей, вступ у доросле життя юнаків, укладення шлюбу та проводили ритуал жалоби за померлими. У центуріатних – ухвалювали закони, обирали консулів, преторів, цензорів і квесторів. Трибунатні коміції обирали трибунів та еділів. Виборних посадовців у республіканський період називали магістратами. Усіх їх обирали на один рік. Кожен магістрат мав недоторканність. Його вважали уособленням держави, і тому виступ проти нього розцінював-образа для всього Риму. Найвищими магістратами були консули. На цю посаду обирали двох громадян. Як і царі, вони мали трон із слонової кістки, 12 лікторів-охоронців, очолювали військо і були верховними жерцями. Консули під час війни могли карати на смерть за зраду. У мирний час вони видавали укази, керували державними церемоніями. Найвищу судову владу мали два претори. Один з них розглядав суперечки між римськими громадянами, а другий – між громадянами й іноземцями. Претори стежили за порядком 5 місті та передмістях.
Два цензори проводили переписи майна римських громадян і здійснювали поділ їх на класи. Вони мали право карати римлян за подружню зраду, неналежне виховання дітей, відсутність патріотизму. Квестори відповідали з державну скарбницю, ділили захоплені у ворога трофеї.
Захисниками прав плебеїв були два трибуни. Вони, як і їхнє житло, були недоторканними. І вдень, і вночі в їхніх будинках плебеї могли знайти захист і до . Трибуни мали право «вето», тобто заборони ухвалення закону, спрямованого проти плебеїв, право заарештувати будь-якого чиновника, який утискав права простолюдинів. Еділи опікувалися благоустроєм Риму, підготовкою свят та різних видовищ.
Вершиною політичної кар'єри для кожного римлянина було обрання сенатором. У сенаті республіки налічувалося 300 осіб. Сенатори ухвалювали рішення, які потім затверджували народні збори. За надзвичайних обставин вони могли проголосити диктатором одного з консулів. Сенат оголошував, хто з римлян є «ворогами народу». Цих осіб позбавляли захисту держави. Обов'язком кожного громадянина вважалось убивство «ворога народу». Сенат розглядав суперечки та злочини магістратів.
З формуванням виборних органів влади, зростанням ролі народних зборів і сенату в Римі утвердився республіканський державний устрій.
Собственно тем, что она в США представлена двумя ветвями: демократами и республиканцами. Может показаться что у них одинаковые цели, однако методы разительно отличаются. Например, республиканцы считают что государство не должно вмешиваться в жизнь экономики и граждан, а лишь править пункты экономического развития. Демократы же, напротив, поддерживают государственное вмешательство и расширенные налоговые функции. Некоторые называют демократию в США "искусственной" из-за многих несостыковок в её историческом развитии. Порой работала доктрина "цель оправдывает все средства".
ЦИВИЛИЗАЦИЯ (от лат. civilis — гражданский, государственный) — одна из основных единиц исторического времени, обозначающая длительно существующее, самодостаточное сообщество стран и народов, своеобразие которого обусловлено социокультурными причинами. Ц. подобна живому организму, проходящему путь от рождения до смерти, постоянно воспроизводящему себя и придающему неповторимое своеобразие всем протекающим в нем процессам. Вслед за А. Тойнби можно сказать, что каждая Ц. проходит стадии возникновения, становления, расцвета, надлома и разложения (гибели). Слово «Ц.» иногда употребляется также как синоним слова «культура», а иногда для обозначения заключительной стадии развития любой культуры (О. Шпенглер). Понятие Ц. начало использоваться с сер. 18 в. Первоначально оно обозначало этап развития человечества, следующий за дикостью и варварством (Вольтер, А. Фергюссон, А.Р. Тюрго и др.). Различия отдельных обществ и их сообществ связывались с особенностями среды обитания, расы, традиции и считались несущественными с т.зр. движения единого человечества по пути Ц. и прогресса. Во втор. пол. 19 в. исторический оптимизм заметно угас, идея прогресса начала ставиться под сомнение, хотя представления о целостности и связности истории продолжали сохраняться.
Позбавивши влади царя, римляни почали формувати нову систему управління державою, у якій об'єднали риси демократичного устрою (влади народу) і монархії (одноособового управління). Але основою формування гілок влади залишався принцип виборності на всі посади. Важливу роль у суспільстві відігравали народні збори (коміції). Вони були кількох видів – по куріях, центуріях та трибах. У куріатних коміціях святкували народження дітей, вступ у доросле життя юнаків, укладення шлюбу та проводили ритуал жалоби за померлими. У центуріатних – ухвалювали закони, обирали консулів, преторів, цензорів і квесторів. Трибунатні коміції обирали трибунів та еділів. Виборних посадовців у республіканський період називали магістратами. Усіх їх обирали на один рік. Кожен магістрат мав недоторканність. Його вважали уособленням держави, і тому виступ проти нього розцінював-образа для всього Риму. Найвищими магістратами були консули. На цю посаду обирали двох громадян. Як і царі, вони мали трон із слонової кістки, 12 лікторів-охоронців, очолювали військо і були верховними жерцями. Консули під час війни могли карати на смерть за зраду. У мирний час вони видавали укази, керували державними церемоніями. Найвищу судову владу мали два претори. Один з них розглядав суперечки між римськими громадянами, а другий – між громадянами й іноземцями. Претори стежили за порядком 5 місті та передмістях.
Два цензори проводили переписи майна римських громадян і здійснювали поділ їх на класи. Вони мали право карати римлян за подружню зраду, неналежне виховання дітей, відсутність патріотизму. Квестори відповідали з державну скарбницю, ділили захоплені у ворога трофеї.
Захисниками прав плебеїв були два трибуни. Вони, як і їхнє житло, були недоторканними. І вдень, і вночі в їхніх будинках плебеї могли знайти захист і до . Трибуни мали право «вето», тобто заборони ухвалення закону, спрямованого проти плебеїв, право заарештувати будь-якого чиновника, який утискав права простолюдинів. Еділи опікувалися благоустроєм Риму, підготовкою свят та різних видовищ.
Вершиною політичної кар'єри для кожного римлянина було обрання сенатором. У сенаті республіки налічувалося 300 осіб. Сенатори ухвалювали рішення, які потім затверджували народні збори. За надзвичайних обставин вони могли проголосити диктатором одного з консулів. Сенат оголошував, хто з римлян є «ворогами народу». Цих осіб позбавляли захисту держави. Обов'язком кожного громадянина вважалось убивство «ворога народу». Сенат розглядав суперечки та злочини магістратів.
З формуванням виборних органів влади, зростанням ролі народних зборів і сенату в Римі утвердився республіканський державний устрій.