ершим великим князем Литви став Міндовг (1230-1263 рр.). Він об’єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь).
Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316-1341 рр.) започаткував правлячу династію й почав наступ на південно-західні руські (українські) землі, проте історики вважають, що початок литовської доби в Україні поклав син Гедиміна Любарт (свояк Юрія ІІ), який у 1340 році приєднав до своєї держави Волинь та Галичину. Проте ненадовго. Протягом багатьох десятиліть ці землі переходитимуть від Литви до Польщі й навпаки, аж поки ці держави не вирішать об’єднатися.
Згодом про свої наміри приєднати до Литви "всю Русь" заявив брат Любарта, литовський князь Ольгерд (1345-1377), який у 50-60-х рр. XIV століття поширив свою владу на Чернігівщину, Сіверщину, Київщину та Переяславщину. 1362-1363 рр. він здійснив успішний похід проти монголо-татар на Поділля й на р. Сині Води (Синюха) завдав поразки ханам Хачебею, Кутлобугу й Дмитру. (Трохи докладніше про цю битву буде в наступному пункті). Після цього Поділля було приєднане до Великого Князівства Литовського, а панування Золотої Орди на подільських землях припинилося.
Історичні джерела свідчать, що українські князі не чинили особливого опору Литві, більш-менш мирним шляхом визнавали її зверхність над собою. Головною причиною цього було прагнення звільнитися від татарського гноблення. Литовські правителі й собі казали українським князям: "Ми старовини не зачіпаємо й новини не вводимо". Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів та бояр.
Литовці, які переселилися на українські землі, швидко асимілювалися поріднившись династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів "Руської правди". Чимало Українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська
Леонардо да Винчи-Великий Художник родившийся во Флоренции. Микеланджело Буонарроти-Художник, скульптор, родился в Италии. Рафаэль Санти-Великий Итальянский Живописец, архитектор. Тициан Вечеллио-итальянский живописец, крупнейший представитель венецианской школы эпохи Высокого и Позднего Возрождения. Альбрехт Дюрер-немецкий живописец и график, один из величайших мастеров западноевропейского Ренессанса. Признан крупнейшим европейским мастером ксилографии, поднявшим её на уровень настоящего искусства.
Чингисхан (около 1155 - 1227 гг.) - монгольский император, родился в урочище на берегу реки Онон. Его отец, вождь Есугей, в это время вел военную кампанию против татарского предводителя по имени Темучин. Война окончилась победой Есугея. Разгромив врага, он вернулся домой, где его встретило известия, что его жена Оэлун родила сына. Осмотрев ребенка, Есугей увидел на маленькой ладошке, сжатой в кулак, пятнышки запекшейся крови. Суеверный монгол связал это со своей победой над татарским вождем и назвал младенца Темучином. Потеряв отца, в возрасте тринадцати лет Темучин должен был стать верховным вождем монголов. Однако смерть Есугея послужила толчком для отделения некоторых племен, до этого вынужденных держаться вместе, подчиняясь могущественному предводителю. На увещевания Темучина вожди племен ответили: " Даже самые глубокие колодцы высыхают, самые твердые камни рассыпаются. Почему мы должны оставаться верными тебе?" Его мать Оэлун не могла смотреть на то, как ослабевает власть ее сына. Она отправила тех, кто еще оставался верным ему, против отложившихся племен. В результате примерно половина вассалов некогда большой орды Есугея хотя и с колебаниями, но сохранила верность Темучину, заставляя однако, того постоянно сомневаться в их надежности. ЧингисханНо даже с такими ненадежными соратниками Темучину удавалось бороться против заговоров и противостоять открытой вражде соседних племен, особенно найманов, кераитов и меркитов. С одним из этих племен Темучин вел практически непрекращающуюся войну до 1206 года, когда он собрал достаточно сил, чтобы объявить себя верховным правителем всех племен Монгольской степи. Он созвал курултай (съезд вождей) на берегах Онона, где был провозглашен великим ханом над всеми племенами с новым именем Чингисхан (кит. Cheng-sze - истинный властитель). В это время у Чингисхана остается лишь один открытый противник в Монгольских степях - найманский хан. Против него Чингисхан и направляет свои войска. В одном из боев он так умело разгромил силы найманов, что Кучлук, их предводитель, бежал к Иртышу. Вместе с ним бежал его союзник, меркитский хан Тохта-беки.
ершим великим князем Литви став Міндовг (1230-1263 рр.). Він об’єднав литовські племена для боротьби з Тевтонським орденом і переважно мирним шляхом поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь).
Великий князь Гедимін (Гедимінас, 1316-1341 рр.) започаткував правлячу династію й почав наступ на південно-західні руські (українські) землі, проте історики вважають, що початок литовської доби в Україні поклав син Гедиміна Любарт (свояк Юрія ІІ), який у 1340 році приєднав до своєї держави Волинь та Галичину. Проте ненадовго. Протягом багатьох десятиліть ці землі переходитимуть від Литви до Польщі й навпаки, аж поки ці держави не вирішать об’єднатися.
Згодом про свої наміри приєднати до Литви "всю Русь" заявив брат Любарта, литовський князь Ольгерд (1345-1377), який у 50-60-х рр. XIV століття поширив свою владу на Чернігівщину, Сіверщину, Київщину та Переяславщину. 1362-1363 рр. він здійснив успішний похід проти монголо-татар на Поділля й на р. Сині Води (Синюха) завдав поразки ханам Хачебею, Кутлобугу й Дмитру. (Трохи докладніше про цю битву буде в наступному пункті). Після цього Поділля було приєднане до Великого Князівства Литовського, а панування Золотої Орди на подільських землях припинилося.
Історичні джерела свідчать, що українські князі не чинили особливого опору Литві, більш-менш мирним шляхом визнавали її зверхність над собою. Головною причиною цього було прагнення звільнитися від татарського гноблення. Литовські правителі й собі казали українським князям: "Ми старовини не зачіпаємо й новини не вводимо". Ольгерд залишив на своїх місцях багато місцевих князів та бояр.
Литовці, які переселилися на українські землі, швидко асимілювалися поріднившись династичними шлюбами з українцями. Своє привілейоване становище зберегла православна церква (10 з 12 синів Ольгерда стали православними). Староукраїнська мова стала державною, збереглися правові традиції часів "Руської правди". Чимало Українських можновладців у Литовській державі зайняли високі державні посади й навіть увійшли до складу князівської ради. Вагомий вплив на Литву справила українська культура, яка на той час досягла значно вищого розвитку, ніж литовська