Устав Владимира Всеволодовича (др.-рус. Уставъ Володимѣрь Всеволодича) — древнерусский свод законов Владимира Мономаха, вошедший в Пространную редакцию Русской Правды. Составлял вторую часть Пространной Правды и включал 69 статей (ст. 53—121 Пространной Правды). Предположительно был создан в ответ на Киевское восстание 1113 года, возникшее в качестве реакции на обострение социального неравенства в Древней Руси.
А. А. Зимин считал, что заглавие с именем Владимира Всеволодовича первоначально относилось непосредственно к ст. 53. Только позднее составители юридических сборников отнесли его ко всей второй половине Пространной Правды, поэтому она помещается в виде самостоятельной главы в Кормчих и Мерила Праведного (таким образом, Русская Правда во многих сборниках представлена в виде двух отдельных глав)[1][2].
Не существовало в России в 19 веке: Посессионные крестьяне появились в России в 1721 году. Это были крепостные крестьяне, закреплённые за посессионными мануфактурами и продаваемые или покупаемые неотъемлемо от этих мануфактур. Сначала посессионных крестьян можно было покупать на оговариваемые сроки, а с 7 января 1736 года в «вечное пользование». В XIX веке в число посессионных крестьян были включены «непременные работники» (новое название приписных крестьян).
Ещё одна категория крепостных крестьян в России — дворцовые крестьяне. Дворцовое землевладение сложилось в стране в период XII — XV веков. С XVI века среди членов царской семьи распространилась мода раздавать дворцовых крестьян в качестве вознаграждения своим родственникам, фаворитам, приближённым, служилым дворянам. Дворцовые крестьяне принадлежали лично царю и членам царской фамилии, жили на землях великих князей и царей (так называемых «кабинетских землях») и несли в их пользу различные повинности — натуральный и (или) денежный оброк (с 1753 года в основном только денежный оброк).
Відповідь:
Елліністи́чна цивіліза́ція — термін, який має два смислових значення: хронологічне — культура епохи еллінізму і типологічне — культура, що виникла в результаті взаємодії грецьких (еллінських) і місцевих елементів. Типологічне розуміння призводить до розширення хронологічних та географічних рамок аж до включення в поняття «Елліністична цивілізація» усієї культури античного світу від часу походів Александра Македонського (4 століття до н. е.) до падіння Римської імперії (5 століття н. е.). При цьому не беруться до уваги якісні зміни в ідеології та культурі, що виникли після римського завоювання.
Сформована на всій території елліністичного світу культура не була одноманітною. У кожній області вона формувалася шляхом взаємодії місцевих, найстійкіших традиційних елементів культури з культурою, принесеної завойовниками і переселенцями — греками і негреками. Форми синтезу визначалися впливом багатьох конкретних обставин: чисельним співвідношенням різних етнічних груп (місцевих і прийдешніх), рівнем їхньої економіки і культури, соціальної організації, політичною обстановкою і т. д.
Навіть при зіставленні великих елліністичний міст (Александрії, Антіохії на Оронті, Пергама і т. д.), де греко-македонське населення відігравало провідну роль, чітко видно особливі, характерні для кожного міста риси культурного життя. Ще ясніше проступають вони у внутрішніх областях елліністичних держав (наприклад, у Фіваїді, Вавилоні, Фракії). Проте всім місцевим варіантами елліністичної культури властиві деякі спільні риси, обумовлені, з одного боку, подібними тенденціями соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всій території елліністичного світу, з іншого — обов'язковою участю в синтезі елементів грецької культури.
Утворення елліністичних монархій у поєднанні із полісною структурою міст сприяло виникненню нових відносин у суспільстві. Напружена політична обстановка, безперервні військові конфлікти між державами та соціальні рухи всередині них також наклали істотний відбиток на елліністичну культуру. Саме у культурі доби еллінізму більш опукло, ніж у класичній грецькій, виступають розбіжності у змісті та характері культури еллінізованих верхніх шарів суспільства і міської та сільської бідноти, в середовищі якої стійкіше зберігалися місцеві традиції.
Пояснення: