За умовами цього договору - «Кревської унії» - всі руські землі Великого Князівства Литовського теж ставали частиною об'єднаного Польсько-Литовської держави. Про їх перехід у католицьку віру в договорі не згадувалося.
Поки Ягайло хрестив литовців, Ядвіга, здебільшого силою, частиною дипломатією, закінчила Польсько-Угорсько-Литовський суперечка за «червенські міста» Київської Русі - за Галичину. З 1387 року Галичина стала складовою частиною Польщі. Чи не Литви, якій формально належали всі руські землі і яка претендувала на Галичину, а саме Польщі. Це дало можливість Польщі набагато раніше почати свою діяльно в Галичині по окатоличенню і ополяченню, ніж в інших російських землях, хоча й перебували в Польсько-Литовській державі, але входили до складу не Польщі, а Литви. Результати цього позначилися швидко: російська соціально-культурна верхівка дуже скоро повністю зникла - все стали «поляками».
Кревська унія була найбільшим історичною подією в історії Польщі, Русі та Литви. Вона на багато століть визначила шляхи розвитку та взаємини народів цих країн.
Польща стала провідником католицької агресії на Схід і повела в російських землях політику насильницького окатоличення, ополячення і соціального гноблення, яка, врешті-решт, привела до загибелі самої Польщі.
У російських землях об'єднаної держави була втрачена надія, що Російсько-Литовська держава буде захисником православ'я і об'єднання Русі. Русский елемент великого князівства Литовського з керівного перетворився в гнаного і переслідуваного. І він потягнувся до міцніючої Москві.
Історична роль Російсько-Литовської держави була зіграна. Абсолютно об'єктивно-реальна можливість об'єднання Русі не була здійснена. Керівництво об'єднаним державою виявилося в руках польських і суто католицьких, ворожих споконвічно-православної Русі.
Кревська унія була кінцем короткого золотого століття Литви, Російсько-Литовської держави.
Объяснение:
Экономи́ческая рефо́рма 1957 года в СССР — реформа управления народным хозяйством, осуществлённая в 1957—65 годы.
Объяснение:
Реформа заключалась в делении территории СССР на так называемые «экономические административные районы» с созданием в пределах областей, краёв и республик СССР сети территориальных советов народного хозяйства, в ведение которых были переданы предприятия, ранее находившиеся в подчинении промышленных и агропромышленных министерств. По замыслу инициаторов реформы, децентрализация системы руководства производством позволила бы увеличить его рост, повысить качество продукции, оптимизировать распределение ресурсов, снизить затраты на ремонт техники, улучшить организацию материально-технического снабжения.
Итог :Реформа 1957 года не принесла желаемых результатов и закончилась возвращением к централизованной системе управления промышленностью. Реформа также не смогла решить проблему роста расходования золотого запаса страны, которая являлась одним из факторов, повлиявших на решение высшего советского и партийного руководства СССР о проведении реформы