Объяснение: Освіта Для потреб держави і для поширення та утвердження християнської віри були потрібні грамотні й освічені люди. Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків з семи років. Спочатку дітей навчали писати "уставом", тобто великими каліграфічними літерами, потім "скорописом". Значення скоропису, як вважають деякі історики, полягає в тому, що він сприяв українізації старослов’янської мови. Пройшовши курс навчання, вони йшли писарчуками до княжої або єпископської канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали у заміських садибах. Яскраво це ілюструє заповіт, залишений волинським шляхтичем Василем Загоровським. Перебуваючи у татарській неволі в Криму, він наказував опікунам знайти для його двох синів "дяка добре вченого і цнотливого або запросити того самого дяка, що в мене служив, і віддати дітей вчитися руській науці в церкві Св. Іллі в Володимирі або в моєму домі, і не пестити їх, а пильно і порядно приводити до науки так, щоб потім вони з науки тої були придатні до помноження хвали Господу й до служби своєму господареві…" В заповіті було враховане й те, що діти шляхтича мали в майбутньому посідати державні посади, а для цього необхідно володіти латинською мовою, оскільки це була мова міждержавного спілкування Західної Європи. Тому вельможа наказує знайти "статейного бакаляра, який міг би синів добре вчити письму латинської мови…" Літописи та інші джерела засвідчують, що в Галицько-Волинській державі майже всі діти здобували початкову освіту. Так, сирійський мандрівник Павло Алеппський, який подорожував по руській землі, у своїх спогадах висловив здивування, що переважна більшість людей, у тому числі жінки і дівчата, вміють читати, знають порядок церковних служб і хоровий спів. Існували у Галицькій і Волинській землях і бібліотеки при монастирях і княжих палатах, де можна було поглибити свої знання. Є відомості про велику книгозбірню князя Володимира Васильковича. Як писав про нього літописець, "…був він книжник і філософ, якого не було у всій землі й по ньому не буде!". Знайдені предмети для письма( бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі), написи на стінах церков, на бересті(берестяні грамоти знайдено у Звенигородці та Бресті), на речах, зброї та знаряддях праці засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр, дружинників була поширеною грамотність. Збереглися і пергаментні грамоти князів. Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галицько-Волинського князівства опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності 12-13ст. У жодному іншому літописі, окрім Галицько-Волинського, не знайти такої кількості згадок про князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі тощо. . Література і літописання Серед поширеної літератури в Галицько-Волинському князівстві перше місце посідала оригінальна творчість. Тут складалися власні літописи, розвивалась морально-повчальна література. До таких літературних пам’яток належить "Слово" єпископа Кирила Туровського, а також митрополита Клима Смолятича. Оригінальна література була як правило релігійною, оскільки вона, наслідуючи візантійську традицію, була покликана змінювати основи християнського віровчення і моралі. У той же час вона мала самобутній характер. Літописання у Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші-стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір. Найранішою літописною пам’яткою є "Повість про осліплення Василька", написана невідомим автором у 1097р. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпили брати Святополк і Давид. Це оповідання можна вважати одним із перших художніх творів, що виник в 11ст. на території Галичини. Найяскравішою пам’яткою літописання є "Галицько-Волинський літопис". Він був відкритий у 1809р. видатним російським істориком М. Карамазіним. Його особливістю є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на літа.
Хаммурапи правил в городе Вавилоне, который все знают по знаменитой библейской легенде. Он запомнился всем больше всего благодаря сборнику законов для своих подданных, которые были начертаны на камне, на вершине которого была лепнина с портретом самого царя.
Законы Хаммурапи – один из древнейших литературных памятников. Их особенность в том, что они написаны сплошным текстом, поэтому учёным было крайне тяжело их расшифровать. Однако учащиеся познакомятся с некоторыми выдержками из них и узнают, сколько всего законов, о чём они, каков характер законов Хаммурапи. Ещё одна их особенность в том, что в целях царя не было привить своим подданным нужные моральные качества. В «Законах Хаммурапи» не было ни слова о религии.
Объяснение: Освіта Для потреб держави і для поширення та утвердження християнської віри були потрібні грамотні й освічені люди. Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків з семи років. Спочатку дітей навчали писати "уставом", тобто великими каліграфічними літерами, потім "скорописом". Значення скоропису, як вважають деякі історики, полягає в тому, що він сприяв українізації старослов’янської мови. Пройшовши курс навчання, вони йшли писарчуками до княжої або єпископської канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали у заміських садибах. Яскраво це ілюструє заповіт, залишений волинським шляхтичем Василем Загоровським. Перебуваючи у татарській неволі в Криму, він наказував опікунам знайти для його двох синів "дяка добре вченого і цнотливого або запросити того самого дяка, що в мене служив, і віддати дітей вчитися руській науці в церкві Св. Іллі в Володимирі або в моєму домі, і не пестити їх, а пильно і порядно приводити до науки так, щоб потім вони з науки тої були придатні до помноження хвали Господу й до служби своєму господареві…" В заповіті було враховане й те, що діти шляхтича мали в майбутньому посідати державні посади, а для цього необхідно володіти латинською мовою, оскільки це була мова міждержавного спілкування Західної Європи. Тому вельможа наказує знайти "статейного бакаляра, який міг би синів добре вчити письму латинської мови…" Літописи та інші джерела засвідчують, що в Галицько-Волинській державі майже всі діти здобували початкову освіту. Так, сирійський мандрівник Павло Алеппський, який подорожував по руській землі, у своїх спогадах висловив здивування, що переважна більшість людей, у тому числі жінки і дівчата, вміють читати, знають порядок церковних служб і хоровий спів. Існували у Галицькій і Волинській землях і бібліотеки при монастирях і княжих палатах, де можна було поглибити свої знання. Є відомості про велику книгозбірню князя Володимира Васильковича. Як писав про нього літописець, "…був він книжник і філософ, якого не було у всій землі й по ньому не буде!". Знайдені предмети для письма( бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі), написи на стінах церков, на бересті(берестяні грамоти знайдено у Звенигородці та Бресті), на речах, зброї та знаряддях праці засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр, дружинників була поширеною грамотність. Збереглися і пергаментні грамоти князів. Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галицько-Волинського князівства опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності 12-13ст. У жодному іншому літописі, окрім Галицько-Волинського, не знайти такої кількості згадок про князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі тощо. . Література і літописання Серед поширеної літератури в Галицько-Волинському князівстві перше місце посідала оригінальна творчість. Тут складалися власні літописи, розвивалась морально-повчальна література. До таких літературних пам’яток належить "Слово" єпископа Кирила Туровського, а також митрополита Клима Смолятича. Оригінальна література була як правило релігійною, оскільки вона, наслідуючи візантійську традицію, була покликана змінювати основи християнського віровчення і моралі. У той же час вона мала самобутній характер. Літописання у Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші-стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір. Найранішою літописною пам’яткою є "Повість про осліплення Василька", написана невідомим автором у 1097р. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпили брати Святополк і Давид. Це оповідання можна вважати одним із перших художніх творів, що виник в 11ст. на території Галичини. Найяскравішою пам’яткою літописання є "Галицько-Волинський літопис". Він був відкритий у 1809р. видатним російським істориком М. Карамазіним. Його особливістю є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на літа.