Головними причинами соціальних протестів українського селянства протягом першої половини ХІХ ст. були посилення кріпосницького гніту і численні зловживання імперських чиновників.
Звільнитися від поміщицької залежності, отримати землю і волю та стати вільними виробниками – ось головна мета, якої хотіли досягти селяни внаслідок своїх виступів. Протести селянства відбувалися у різних формах. Селяни псували знаряддя праці, відмовлялися відробляти панщину і нести повинності, підпалювали поміщицькі маєтки, вбивали поміщиків та їхніх управителів, чинили збройний опір місцевій адміністрації та російським військам, тікали від своїх господарів.
Свідченням поваги до законів та бажання вирішувати суперечки в цивілізований іб із боку українського селянства було значне поширення подання скарг селян на зловживання поміщиків. Проте імперський уряд відповів на це забороною кріпакам скаржитися на поміщиків під загрозою покарання. Жорстокі покарання за скарги спричинили поступове згасання селянської надії на «справедливість» імператора та його урядовців. Інколи вони супроводжувалися розправами над володарями маєтків, що вчинялися за участю більшості селян. У відповідь на це власті розгорнули переслідування бунтівників. Села «втихомирювалися» військами, винних у заворушеннях селян тисячами відправляли на заслання і каторгу. Лише протягом 1822–1833 рр. із Наддніпрянської України було відправлено до Сибіру на заслання понад 12 тис. отчайдухів.
Ещё более широк был географический кругозор арабов, появившихся на исторической арене Передней Азии. Арабов можно считать одним из самых путешествующих народов того времени. В результате образ «человека путешествующего становится популярным в восточной литературе, С VII в. арабские племена, прожинавшие на Аравийском полуострове, обрели новую религию - мусульманство. Основатель новой религии Мохаммед (ок. 570-632 гг.) вынужден был бежать из Мекки в соседний город Медину. Это событие - хиджра (по-арабски «переселение») состоялось 16 июня 622 г. Эта дата станет началом новой эры, и от неё идёт мусульманское летосчисление. После смерти пророка руководители мусульманских общин получают титул халиф, т.е. «заместитель», «наместник».
Первыми халифами были ближайшие сподвижники Мохаммеда, которые завершили объединение Аравии, заложив основы гигантской империи арабов Халифата. География военных походов арабов простиралась практически по всему Средиземноморью охватывая африканское побережье и территорию Западной Европы. Завоевание Испании в 714 г. маврами привело к усилению влияния арабской культуры.
В жизни народов средневековой Европы церквей и религия играли очень важную роль. Они контролировали жизнь человека от рождения до смерти. При этом под их контролем находились не только низшие слои общества, а феодальная знать. В средневековой церкви существовало немало противоречий — она сделала много полезного для общества, но не меньше и вредного. Так, церковь много бедным, больным, прилагала усилия для примирения общества, занималась культурой, исповедовала тех, кто нарушил закон, но при этом не заботилась о социальной справедливости в обществе: для своей выгоды организовывала войны и грабительские походы, преследовала еретиков расколу христианства на православие и католицизм.
Головними причинами соціальних протестів українського селянства протягом першої половини ХІХ ст. були посилення кріпосницького гніту і численні зловживання імперських чиновників.
Звільнитися від поміщицької залежності, отримати землю і волю та стати вільними виробниками – ось головна мета, якої хотіли досягти селяни внаслідок своїх виступів. Протести селянства відбувалися у різних формах. Селяни псували знаряддя праці, відмовлялися відробляти панщину і нести повинності, підпалювали поміщицькі маєтки, вбивали поміщиків та їхніх управителів, чинили збройний опір місцевій адміністрації та російським військам, тікали від своїх господарів.
Свідченням поваги до законів та бажання вирішувати суперечки в цивілізований іб із боку українського селянства було значне поширення подання скарг селян на зловживання поміщиків. Проте імперський уряд відповів на це забороною кріпакам скаржитися на поміщиків під загрозою покарання. Жорстокі покарання за скарги спричинили поступове згасання селянської надії на «справедливість» імператора та його урядовців. Інколи вони супроводжувалися розправами над володарями маєтків, що вчинялися за участю більшості селян. У відповідь на це власті розгорнули переслідування бунтівників. Села «втихомирювалися» військами, винних у заворушеннях селян тисячами відправляли на заслання і каторгу. Лише протягом 1822–1833 рр. із Наддніпрянської України було відправлено до Сибіру на заслання понад 12 тис. отчайдухів.
Объяснение: